Цей гравець стрімко увірвався до великої сім’ї «пекарів» одразу ж ставши гравцем основного складу. Павло Батагов – вихованець харківського футболу і саме сьогодні він завітав у гості до клубної пресслужби «пекарів», де розповів про свої завдання на сезон, етап кар’єри в «Локомотиві», матчі проти іспанців та багато іншого.

– Павле, ФК «Галицька здоба» розпочав новий сезон у двох чемпіонатах, оціни проміжний старт команди.
– По-перше, дякую за запрошення грати у ФК «Галицька здоба». Я переїхав до Львова на початку повномасштабної війни і хотів себе спробувати в найсильнішій лізі міста, тому одразу ж погодився виступати за «пекарів». Вже зрозумів, що «червоно-жовті» завжди ставлять перед собою найвищі завдання де б не виступали і вже відчуваю це за настроєм команди на кожну гру. В лізі АФЛ на разі маємо 100% результат – три перемоги, в бізнес-лізі поки 10 очок після 5 ігор. Вважаю, що будемо додавати з кожною грою і боротись за найвищі місця.

– Що кидається в очі непересічному вболівальнику «пекарів» – це те, що багато пропускаємо. На твою думку, чому така погана гра команди у захисті?
– Моя думка, треба додати в концентрації позаду в деяких моментах. З якогось боку –це наслідок відкритої гри, бо в той же час, команда і забиває багато. Звісно, треба намагатись відповідальніше допрацьовувати в захисті.

– У нашій команді ти не так давно, як вдалося так швидко стати гравцем основного складу?
– Мені дуже приємно доєднатись до такого колективу, адже ми маємо в обоймі багато досвідчених гравців і багато з них є легендами львівського та українського футзалу та встигли пограти на високому рівні. Моє завдання – не випадати з гри та намагатись відповідати цьому рівню. Я вдячний за довіру і намагаюсь не підводити.

– За яких умов відбувся твій перехід до складу «червоно-жовтих»?
– Паралельно виступаю за команду «Global Logic» в IT-лізі під керівництвом Назара Яцишина, якого дуже поважаю і жартома називаю своїм агентом. Саме він познайомив мене з Сергієм Івановичем (Тригубець – авт.) і дав свої рекомендації. Відіграв два підготовчих турніри і доєднався до «пекарів» вже з початку чемпіонату.

– На футзальний вік ти вже не молодий, розкажи про свій футзальний досвід і коли саме почав грати в гру «5 на 5»?
– Та напевно як і більшість, в дитинстві тренувався у великому футболі, але в якийсь момент вирішив спробувати свої сили у футзалі, десь у 2007 році. В Харкові тоді була юнацька команда «Лаум» – почав виступати за них. У великому футболі грав останнього захисника (ліберо, як тоді було прийнято називати цю позицію), тому футзал мені одразу сподобався – динамічно, постійно з м’ячем, ворота близько.

– Свого часу ти встиг пограти за харківський «Локомотив», викликався у молодіжну збірну України.
– Так, три роки був у структурі «залізничників», тренувався, але за перший склад майже не виступав – грав у першій лізі за «Локомотив-2». Тоді не було постійних ігор у юнацьких та молодіжних збірних, не було і чемпіонатів Європи у цій віковій групі, на жаль. Але пощастило потрапити на пару товариських ігор з Іспанією. Це був цікавий досвід, беручи до уваги обставини, що нас просто зібрали з різних клубів за декілька днів до цих матчів. Такі були часи – уваги молодіжному футзалу приділяли значно менше ніж зараз.

Серед тих, хто зараз виступає на високому рівні в тій команді були, з найвідоміших: Петро Шотурма, Юрій Савенко, Євгеній Сірий.

– Розкажи про ці часи і чому не вдалося закріпитися у команді Екстра-ліги?
– Не тягнув тодішній рівень «Локомотива». Команда якраз починала боротись за найвищі місця, ігрового часу було мало. В якийсь момент довелось реально оцінити свої перспективи і прийняти рішення, що треба сконцентруватись на навчанні і здобувати професію. Це якраз були студентські роки і я намагався паралельно вчитись, навіть на тренування приходив з кресленнями та курсовими, а потім біг на пари. Коли переходив у «Локомотив», була ще пропозиція від «Моноліта», можливо, якщо вибрав би цей варіант, то закріпитись в складі було б легше. Але, сталось як сталось, ні про що не шкодую. Потім вже лише грав на чемпіонат міста та в кубку України. На даний момент працюю в ІТ-сфері.

– Тебе тренував Євгеній Ривкін, тепер Сергій Тригубець порівняй цих двох тренерів.
– Вони обидва дуже емоційні, не люблять програвати і люблять свою справу – це найголовніше.

– Чи мрієш ще зіграти в найсильнішому дивізіоні України?
– Я звик реально дивитись на речі. Свій вибір зробив вже дуже давно і для мене футзал – це хобі і вже не буде професією. Але, тим не менше, буду прагнути перемоги в кожному матчі за «Галицьку здобу», без цього ніяк.

– Твій брат виступає на професійному рівні у великому футболі. Чи дивиться він матчі з твоєю участю і чи дає поради?
– Іноді, коли має можливість. Порад по грі не дає, деколи каже, що треба менше їсти (сміється – авт.).

– На майданчику ти граєш достатньо таки виважено. Звідки така впевненість та спокій?
– Коли граєш з досвідченими партнерами, то в впевненість з’являється у кожного. Особливо, коли в тебе вірять та підтримують.

– Які цілі ставиш перед собою перебуваючи у команді ФК «Галицька здоба»?
– Мої цілі співпадають з цілями команди – тільки перемога. Хотілося б виграти чемпіонат АФЛ, а там вже час покаже.

Автор статті: Vorobus.