Завершую розповідати про похід вашого автора з компанією на полонину Боржава. У попередній частині я завершив розповідь тим, що спалив у вогні свого смартфона і після цього за відсутності настрою пішов спати.

Проснувся я серед ночі і зрозумів, що з погодою явно проблема, бо дощ падав і то такий добряче. Зранку правда він на кілька хвилин перестав, що дозволило нашій компанії розпалити вогонь.

Продуктів залишилося достатньо, а отже треба було все з’їсти. Не скажу, що все було ми поїли, але мало що залишилося. Єдине, що довго було, так це пиво 1517. Щось його ніхто не хотів пити. Чому? Напевно холодна погода не дозволила це зробити.

За мить знову пішов дощ, який з кожною хвилиною ставав все сильнішим і сильнішим. Вкотре переконався, що коли в Карпатах падає дощ, то можна збиратися і йти додому. Там в погану погоду нема що робити, хіба що кричати і співати.

Короткий відпочинок, прибирання за собою і по конях, треба було повертатися до нашого буса, щоб згодом їхати додому.

Рюкзаки вже не були такими важкими як ми піднімалися, але проблема зі спуском була. Дощ розмив дорогу і в таку погоду єдине що залишалося, так це йти повільно і бути обережним із слизькими каменями. На деяких ділянках дороги були обриви, але ми з честю з них вийшли.

Великий наплив людей свідчив про те, що ми наближалися до водоспаду Шипіт. Ви знаєте, дощ туристам не заважає. Їх біля водоспаду було багато, правда ніхто з них не купався.

Воробус і Volk хотіли показати їм як це робити, але ми і так були всі мокрі, а ще у воду лізти. Зробимо це наступного разу.

Ще був цікавий епізод, коли група туристів бабок і дідів переважно вийшла з автобуса у синіх дощовиках. Наша компанія ще підколола вашого автора, що мені явно до них треба, бо я мав такий самий дощовичок. 😀

Нарешті наш бус, пиття кави, збирання речей, сувеніри на пам’ять і наш бус рушив до Львова. Боржаву ми залишили щоб повернутися ще, а у планах такі ідеї є, адже хто ще сходить на вершину Стій, на якій кажуть є якась база. 😀

Дорога додому чогось особливого не принесла. Цілий час ми або співали або ж просто слухали музику з флешки, яка залишилася вживих після трагічної загибелі Воробусиного телефону.

Єдине що викликало сміх у народу, так це те, як Воробус на одній із зупинок пішов у магазин і купив собі морозиво. Люди ще казали, цитую: «Воробус, та он щи пів пляшки 1517 є, а ти вирішив морозиво їсти, тебе що врікли?» 😀

Наша подорож завершилася, всім дякую за компанію, далі буде?

Автор статті: Vorobus.