Період роздробленості українських князівств завершився 1199 року, коли волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галичину і Волинь у єдине Галицько-Волинське князівство.

Князь був праправнуком Володимира Мономаха. Княжив він недовго до 1205 року (загинув у сутичці з поляками), але за цей час підкорив основні українські землі – Київщину, Переяславщину і Чернігівщину. Фактично за нього було відновлено українську (феодальну) державність.

Якщо князь Роман Мстиславович був засновником державності зі столицею у місті Галичі, то його син князь Данило Романович Галицький відомий, найперше, як засновник нашого рідного міста Львова. Його правління припадає на 1238-1264 роки. Він увійшов до української історії і як оборонець держави від монголо-татар та рицарів-хрестоносців, і як перший коронований Папою Римським український монарх (це було 1253 року), як будівничий багатьох міст та фортець. Нащадки угорської, польської, литовської, австрійської монарших родин вважали за честь породичатися із сім’єю Данила.

Столицею Галицько-Волинського князівства князь Данило зробив місто Холм (сучасна Річпосполита Польська). І усім загальновідомо, що перша згадка про Львів датується 1256 роком – часом правління Данила.

Новозасноване місто було назване в честь старшого сина Лева. Ця згадка є у Галицько-Волинському літописі. А у європейських хроніках є описи весілля Лева Даниловича з угорською королівною Констанцією датоване 1247 роком. Як весільний подарунок молодятам Данило Галицький надав у володіння новоствореній княжій сім’ї феод – місто, назване на честь сина і прилеглі села. Виходить Львів під своєю оригінальною назвою існував ще до 1247 року!

З початком правління Лева Даниловича місто Львів стало столицею князівства і зберігало цей статус аж до падіння української княжої державності.

Цікавою є історія польських домагань на українську княжу столицю. Справа в тому, що в 1323 році князем Галицько-Волинського князівства став правнук Лева Даниловича по жіночій лінії – Юрій ІІ Болеслав, який по чоловічій лінії був з роду мазовецьких князів Польщі. У 1337 році він підписав заповіт за яким після його смерті Львів мав би перейти під владу польського короля Казимира ІІІ з роду П’ястів. Цей документ донині зберігається в одному з архівів Варшави, а поляки люблять казати львів’янам: «Бачите, ваші Рюрики самі віддали Львів нашим П’ястам».

Галицькі бояри, правда, зразу ж вбили того Болеслава (Рюрика по жіночій лінії) й організували активну боротьбу проти військ Казимира ІІІ. Війна з Польщею тривала до 1349 року, але Львів підкорився загарбнику.

…Із плином столітть у міста була ще не одна славна (на відміну від поразок) сторінка в історії, за що ми його цінимо, любимо і нікому не віддамо.