Козаки в українській історії стали такою суспільною верствою, яка захоплювала дослідників своєю унікальністю організації життя, політичною і військовою діяльністю.

Європейські історики, шукаючи аналогів козацтва у Європі, пробують порівняти їх з морським європейським піратством, яке в ті часи набуло величезних масштабів. І хоч козаки були добрими мореплавцями, на відміну від піратів, у них було чітке національне й релігійне начало, що керувало їх внутрішнім життям і зовнішньою діяльністю. А пірати керувались виключно своїм «кодексом», де принципи національного, релігійного чи державного були відсутні.

Центром, зосередження козаків були Запорізькі Січі. Ці міста-фортеці будувалися на дніпровських островах і крім добрих фортифікаційних укріплень, мали ще й природній (водний) захист. Козацьке товариство на Січі жило кошем. Тому найстарший обраний керівник називався кошовий отаман. У різні періоди Січ так розросталася, що могла мати кілька кошів, відповідно було й кілька кошових.

Писаного законодавства досить довгий період часу у козаків не було. Так вони чинили свідомо, бо вважали, що еволюція писаного законодавства може привести до залежності від управлінців-старшини. Тому керувались вони звичаєвим правом сформованим на принципах рівності й виборності. А суд чинили за «здоровим глуздом».

І хоч у козацької громади був виборний суддя рішення про покарання, у більшості випадків, приймали спільно. Так, традиційно, якщо козак спричинився до вбивства іншого козака, його хоронили живцем у труні із загиблим. За зраду могли карати смертю; смертю або вигнанням із Січі карали, якщо хтось дозволив собі привести на Січ жінку.

Найбільш «демократичним» покаранням була процедура побиття винного палями. На центральній площі Запорізької Січі стояв «стовб ганьби» а біля нього діжка з буковими палицями. Козака прив’язували до стовба і кожен січовик мав завдати («дати бука») від одного до трьох ударів. «Демократизм» і «гуманізм» покарання полягав у тому, що за малу провину козака могли бити легко, він діставав трохи синців і на тому все закінчувалося. Якщо ж козацьке товариство вважало вину значною, то з кількох ударів козака могли убити. При чому, кожен, хто карав, рішення про силу удару приймав самостійно. …Напевно це справедливо.

Усі козацькі курені завжди були відчинені. Крадіжка вважалася великою ганьбою.
У походах строго заборонялося вживати алкоголь. Хоч на той період хмільні напої були не дуже міцними: козаки вживали вина і «горілку» – продукт, що був результатом перебродження різних фруктів із додаванням меду і пшениці. Найбільше таке пійло мало градусів вісімнадцять-двадцять.

Цікавим є, також, питання, що козаки трамбували у свої люльки. Якщо врахувати, що тютюн привіз Колумб у Західну Європу на початку ХVІ століття, у Східну Європу класичне куриво прийшло десь у другій половині ХVІІ століття (за часів Богдана Хмельницького), то до цього часу наші хлопаки смалили якусь таки підозрілу трав’яну суміш, що росла в українських степах або щось ще цікавіше, що забивали у свої кальяни татари і турки. А козаки з ним активно спілкувалися.

Отакі цікаві і загадкові українці жили колись на Запоріжжі. А зараз у цих краях навіть мови української почути складно.