У другій половині ХVІ століття, коли українці втратили державність й перебували під владою Речі Посполитої, українське козацтво набуло такої потуги, що з ним на могли вже не рахуватися ні в Польщі, ні в Кримському ханстві; знали про козаків і в Московському царстві та Європі.

Спроби королівського уряду та окремих шляхтичів Речі Посполитої повернути силою тих людей, що втекли на Січ, були марними. Розуміючи абсурдність та небезпеку конфронтації з козацтвом, польська влада пропонує козакам йти на польську державну службу.

Козацька старшина погодилася на таку пропозицію короля, обумовивши певну специфіку стосунків між владою і козаками. Останні вимагали невтручання польської шляхти у внутрішнє козацьке управління. Польський король Сигізмунд ІІ Август у 1572 році гарантував козакам платню за службу (оборона південно-східного кордону від татар) і записав їх у так званий «реєстр». У перший такий реєстр вступило 300 козаків. Найбільший козацький реєстр відомий у 60 тисяч козаків.

Реєстрові козаки мали право обирати собі «гетьмана» (з німецької «hauptmann» – старший) й отримували землі на території Речі Посполитої з набуттям прав як у польської шляхти. Саме з цього часу з’явилася гетьманська посада, самого гетьмана завжди обирали на загальнокозацькій раді реєстровці і козацтво Запорізької Січі.

Поява такої соціальної групи, як козаки-реєстровці була досить цікавим соціально-політичним явищем. Адже у реєстр могли записати колишнього кріпака, який на Січі дослужився, наприклад, до сотника. Ставши реєстровцем, цей колишній кріпак, отримував у володіння територію від польського короля; і, навіть, міг стати власником села (хутора), де колись був у кріпаках. (О такий новий пан у селян міг з’явитися…)

З часом, реєстрові гетьмани і полковники, вимагають від короля надавати їм під політичний контроль українські території. Ці домагання приводять до збройних конфліктів-повстань козаків проти Польщі. Врешті в 1625 році за гетьмана Михайла Дорошенка польський король віддав козакам частину українських земель під політичне управління в межах Речі Посполитої. Це були такі території-полки: Корсунський, Черкаський, Переяславський, Чигиринський, Канівський, Білоцерківський.

Поляки навіть не встигли зорієнтуватися, а козаки вже на початку ХVІІ століття взяли під політичний контроль центральну Україну. При чому, польська корона, їм ще за це гроші платила!

Реєстрове козацтво фактично стало тою новою українською елітою (її можна навіть назвати «козацько-шляхетською»), яка була авангардом й ідеологом боротьби за відновлення національної державності.