Кожний порядний український газда має мати у хаті (або в паляруші) кілька долярових або єврових купюр. Особливо понтово це виглядає коли хлопаки розплачуються двома гриваками у набитій маршрутці, а з гаманця виглядає зелений баксовий корінець. Значущість такого пасажира мала б (на його ж думку) зрости в рази.

Значущість значущістю, а пересічний громадянин таки намагається хоч якісь залишки (якщо вони є) зарплатної гривні перевести у долар або євро. Хтось радить вкладати гривні у золото. Цей благородний метал хоч за останній рік-півтора значно виріс у ціні, але купивши виріб (чи банківський злиток) продати його можна тільки за вартістю лому. Втрати можуть тут бути більшими ніж за проблеми з валютним курсом.

От колись давно у феодальній Європі питання курсу валют вирішувалася набагато справедливіше. У грошовому обігу тоді не було купюр. Виключно монети. Були золоті, срібні і мідяки. Срібні гроші були найбільш популярними, а їх номінали зручними для здійснення торговельних операцій. Золоті монети переважно були виключно у багатіїв-феодалів, работорговців і… старого благородного пірата Флінта.

Справедливість рахунку валютного курсу полягала в обрахунку однієї валюти (типу сантима) до іншої (типу злотого) з урахуванням ваги срібла чи золота. Наприклад, найбільш поширеною міжнародною монетою середньовіччя був талер. Його вага була 29 грамів високоякісного срібла. А монета в 10 злотих важила приблизно 20 грамів срібла трохи гіршої проби. Відповідно за 1 талер можна було купити 15 польських злотувок (5 злотих сріблом теж було). Якщо при таких обмінах потрібно було набавити якийсь грошовий «хвостик» у пригоді ставали литовські баратинки. Ці срібні гроші були дуже маленькими монетками (як наша сучасна копійка) і такими тоненькими, що нагадували кусок бляшки. Важили вони в межах 1-2 грамів.

Зрештою у ті часи грошовиті люди не дуже переймалися монети якої країни (чи удільного феодала) вони заощаджують. Бо все було із цінних металів. А біднота носила в кишенях мідяки і дуже тішилася, коли перепадав якийсь срібний круглячок. Тоді вже можна було розгулятися.

Сучасний світ придумав кольорові фантики, переконав себе у тому, що якісь із них крутіші за інших. Це на початках задумки сподобалося новоспеченим лайдакам-неробам банкірам і тепер маємо у світі незрозумілого монстра – банківську систему. Вона нічого не виробляє, не створює жодного продукту для життєдіяльності на планеті. Але торгує грошима. Повний абсурд.

Тому мудро б було повернутися до доброї феодальної традиції і відновити грошову систему запровадженням срібних і золотих грошей. Ніхто тоді не буде бігати із паспортами по канторах. А банківські картки мали б вироблятися виключно із платини із набитими діамантами номерами. От тоді буде все в порядку.