На початку XX ст. почалась сильна конфронтація українських народовців з «Русско-Народною Партією». Москвофіли пішли на зближення з польськими правлячими партіями. М.Грушевський, який жив і працював тоді у Львові, писав, що цей союз зростав за останні роки поступово і тільки на початку XX ст. став дуже міцним.

«Галицьке москвофільство (панрусизм), — вказував М.Грушевський, — що сполучило в собі реакційні, антидемократичні елементи галицького суспільства і з 1860 р. вилилося в русофільський напрямок, мало в собі деякі прикмети, які перешкоджали зближенню з ним польських урядовців і польського громадянства, але його консервативний, антидемократичний та антиукраїнський характер проклав дорогу до такого зближення».

Конфронтація між народовцями й москвофілами була дуже на руку існуючій тоді владі. Для польських правлячих кіл “панросійські” тенденції москвофілів були насправді, майже не шкідливі, бо на галицькому ґрунті під польським пануванням цей “панрусизм” не міг стати реальною культурною чи політичною силою. Реальним політичним чинником, що загрожував польській гегемонії, був український національно-визвольний рух. І тому з метою утримання влади в Галичині підтримка москвофілів у боротьбі з українськими партіями була дуже важливою для польських правих.

Москвофіли стримували розвиток національного руху, сприяли денаціоналізації українців. Роз’єднані українці не могли ніколи вибрати відповідну до своєї чисельності в Галичині кількість своїх представників до австрійського парламенту й Галицького сейму. І хоч австрійські закони створювали можливість боротися за власні національні інтереси, українські посли у парламенті й у сеймі були досить слабкою політичною силою, тому й не могли обстоювати прав українців.

З початком XX століття москвофіли були у союзі з польською шляхтою в боротьбі з визвольними змаганнями українців. Про це дуже яскраво засвідчила заява фракції москвофілів у сеймі проти страйків українських селян у 1902 році.

На початку 1907 року москвофільські парламентарі у віденському парламенті (їх було 5) увійшли до “Українського клубу” – об’єднання українських послів від Галичини. Але суперечність українських національних змагань з поглядами москвофілів досить швидко привела до розриву. Сталося це в липні 1907 року, коли москвофільський посол Марков у віденському парламенті почав свій виступ російською мовою. Проти цього виступили українські народовці, яких підтримали й інші парламентарі, адже дана мова не належала до крайових мов у Австрії.

З цього часу починається ще більша конфронтація між українськими народовцями та москвофілами. Останні ж йдуть на активне зближення з польськими партіями.