Як вже зазначав Воробус у минулих публікаціях вчорашній день виявився для мене надто напруженим.

Хоча, краще таки відвідувати різноманітні події та спілкуватися із людьми чим просто сидіти вдома біля комп’ютера або банально спати на канапі.

Переважно я відвідував спортивні події, а в перерві однієї із них вирішив зайти з колегою банально попити чаю. Все-таки, надворі не так то тепло та і грип, кажуть зараз ходить ще той.

Про хвороби будемо говорити пізніше, а зараз трохи про інше. Думаю всі добре знають яка зараз ситуація в нашій країні.

На сході нашої країни офіційно оголошено перемир’я, люди гинуть вже менше і це добре.

Принаймні говорив недавно із колегою, то каже що в госпіталях почали робити набагато менше операцій чим це було колись.

Хоча, є й інша сторона медалі.

Доля частини нашої країни і надалі залишається невизначеною. Зараз відомо лише те, що такої цілісної України вже найближчим часом точно не буде.

Щось мені здається ЛНР і ДНР – це буде щось типу Абхазії або Придністров’я. Хотів би я в цьому помилитись. Щось мало вірю в то, що Росія так просто відступить.

Терористи і взагалі ще досі час від часу обстрілюють наших військових. А наші стоять, бо наказу стріляти у відповідь нема.

Хоча, точну ситуацію в цих краях знають лише безпосередні очевидці, які знаходяться зараз або ж пройшли зону АТО.

Так от, сидів сьогодні Воробус із колегою за чашкою чаю, говорили на різні теми і чисто випадково зговорилися із двома хлопцями. Звати їх, якщо я не помиляюся, Павло та Віталік.

Так от, хлопці сказали що якраз були в зоні АТО і вони підтвердили той факт, що там насправді багато чого не так як показують по телебаченні.

Під час АТО в людей, які захищають нашу країну іде боротьба за життя.

Далі цитую одного із хлопців:

Привезли нас в АТО, сказали рити окопи, я спершу вирив один із них до колін, але як побачив які інтенсивні обстріли по наших позиціях, то почав копати не зупиняючись аж поки не було 1 метр 80 сантиметрів. Хочеш жити – треба рити.

Не знаю як зараз, а тоді за словами хлопців терористи стріляли постійно. Їм було все рівно хто там і що. Найбільш страшна зброя терористів – «Гради», «Смерчі» та «Урагани».

Вони як накривали бійців, то живих залишалося мало.

Чи захищають військових бронежилети та каски? Від «граду» – ні, а от від осколків так. А ще великою проблемою майбутнього буде проблема пори року. Вже зараз спати холодно, а що буде потім?

Тому, потреба теплих речей є як ніколи актуальною для наших військових.

Також за словами хлопців багато хто із тих, хто вижив повертатися назад в АТО не хоче.

Все-таки, не кожен може психологічно перенести на собі військові дії і все що там відбувається.

Ось така коротенька та цікава розмова вийшла у Воробуса і бійцями АТО.

Насамкінець, ми подякували хлопцям що захищали нас там – на «передовій», сказали разом слова «Слава Україні» і розійшлися з думками що мир в Україні таки настане.

Тримаймося….

Автор статті: Vorobus.