Четвертий день подорожі озерами Аршиці розпочався для Воробуса і його приятеля із того, що ми зрозуміли одну річ – харчів у нас залишилося обмаль.

І тому, щоб подорожувати ще один день треба або дзвонити приятелям щоб хтось нам вислав «гуманітарну» допомогу або ж просто йти до села. Найближче – це Осмолода до якого від озера йти більше 10-ти кілометрів.

Поївши макаронів із сосискою (залишилася одна на двох) та попивши чаю (один пакетик на три рази) ми вирішили покупатися в чудовому озері Карпат – Росохані.

Це, як на мене, найкраще з всіх озер Аршиці, яке призначене для купання. Згодом колега передумає плавати мотивуючи своє рішення сильним вітром, який здійнявся в цій місцині, а от Воробус сповна насолодиться холодною водою гірського озера Карпат.

Відпочивати добре, але й додому їхати треба. Як нам сказав вчорашній приятель Сашко (зранку таємничо зник), маршрутка з Осмолоди відправляється близько 17 години вечора.

Тому, гаяти часу ми не могли й швидко зібравшись, зробивши фото напам’ять і кинувши копієчку в озеро, попрямували в напрямку села.

Спуск від озера до дороги був легким. Це вам не підніматися вверх, тут все набагато простіше. Єдине що злило, це велика кількість зрубаних дерев, які траплялися по дорозі.

Я розумію така робота в лісників, але якщо далі піде такими темпами, то скоро взагалі Карпат не стане.

Десь до години часу ми дійшли до хати лісників, яка стоїть на перехресті всіх доріг. Стан цієї будови міг би бути кращим, але що вже маємо, то маємо.

На біду там переночувати теж можна. Хоча, в цій же хаті мене здивував той факт, що були завалені пічки. Для чого це робити?

Зима ж не за горами.

Перебуваючи біля хати ми почули звук лісовоза. Невже він нас підкине до села? Чекали хвилин зо 45-ть і зрозуміли, що треба таки йти. Час невблаганно йде.

Йшли дорогою, почав накрапати дощик, втома від 3-ох денної подорожі давалася взнаки. І ніби рюкзак був вже пустим, але від транспорту до Осмолоди ми б не відмовилися.

По дорозі нам зустрічалися лісники, машини, які їхали в сторону озера. А от туди, куди нам треба ніхто не їхав.

Пройшовши 5-ть кілометрів ми зупинилися на перехресті доріг, які ведуть або в сторону гори Грофа, або ж до місця звідки прийшли – озера Росохан.

Вирішили таки чекати на транспорт. І спасіння за нами прийшло. Зі сторони озера їхав лісовоз. Його водій спершу неохоче хотів нас брати, але послухавши пригоди нашої подорожі таки погодився нас підібрати.

Їхати завжди краще чим йти. Дорогою до Осмолоди ми й за події на Сході України згадали, і за життя в селі, й озеро Скит побачили і навіть дорогу, що веде до озера Лужки.

Його ми так і не відвідали. Хоча, у майбутньому можливо й сюди колись занесе вашого покірного.

Лісовоз довіз нас до самої автобусної зупинки. І це вже було добре.

А далі була нелегка дорога додому про яку Воробус вже розповість завтра.

Автор статті: Vorobus.