Третій день нашої подорожі озерами Аршиці розпочався із того, що Воробус близько 7 години ранку виліз з палатки і побачив, що падає дощ.

Ну, все, мабуть мрія знайти озеро Аршиця так і залишиться нездійсненною мрією.

Принаймні у підсвідомості так і подумалося.

Без настрою ваш автор знову ліг спати і через кілька годин мене та мого приятеля розбудили промінчики сонця та пташенята, які гарно щебетали.

Надворі була 9 година ранку і ми не могли зрозуміти як так довго спали.

Напевно попередні два дні походу нас сильно виснажили. Але, то таке.

Приготовлена їжа з вечора ще залишилася, то ж нам не склало жодних труднощів її розігріти, попити чаю та потрохи збиратися далі – на цей раз на пошуки озера Аршиця.

Підняли нам настрій також люди, яких ми на синьому маршрутці (веде на гору Яйко-Ілемське) вперше за два дні таки побачили.

А коли вже Воробус та Орест мали вирушати в дорогу ми зустріли компанію старших людей, які також йшли на згадуване вище озеро. Саме вони нам більш детальніше розповіли куди йти і де повертати.

Хоча, на карті Західні Горгани дорога до озера позначена жовтим маркуванням.

Якихось кілька хвилин, речі зібрано і ми рушаємо далі. Чимось цікавим 4-ох годинна подорож до озера не відзначалася.

Так, був стрімкий підйом до перемички Яйко-Ілемське – Горган-Ілемський, красивий позначений жовтим кольором райшток на якому інколи траплялися завали, а також компанія людей, які йшли з озера Росохан до Мислівки.

От що запам’яталося під час дороги на озеро Аршиця, так це комарі, які, особливо біля струмочків просто таки нас доїдали.

Чесно скажу, таких я ще в житті не бачив. Отак дивишся на руку, а на один палець сідає штук шість кровопивців.

З кожною хвилиною наближення до озера дорога ставала все важкою та важчою, але поїдання консерви та попивання води з річок допомагали нам швидко відновлюватися.

Про прихід до озера-дива природи нас сповістило джерело, яке прямо таки било зверху. Кілька метрів наверх і перед нами вимальовується красива полянка, де, згадувані на початку публікації, чоловіки вже облаштували свій кемпінг.

Воробус перед собою нічого не бачив і одразу ж попрямував до озера. Кілька фото напам’ять, запис відео, зрештою купання в озері – цього я ніколи не забуду.

Але, час невблаганно йшов і ми перекусивши та випивши по 50-ть грам горілки з чоловіками таки вирішили прямувати до іншого озера – Росохан, що також простягається за жовтим маркуванням.

Не знаю як там для мого приятеля, а наступні дві години для мене стали вічністю. Здавалося що вони ніколи не завершаться.

Хто буде йти до озера так як ми і рахувати струмочки, тим скажу, що не всі вони зараз з водою. Деякі конкретно пересохли.

Інші поради, які б я дав – це не загубити жовте маркування у суцільному зрубі лісів, а також бути уважним із чорним маркуванням. Воно буде перетинатися із жовтим і от саме на цьому місці вам треба круто повернути вправо і йти вниз.

Саме так ми і зробили і вже за декілька хвилин були біля озера Росохан. Перше, що нам хотілося зробити – це просто лягти на карімат і насолоджуватися чудовою природою Карпат.

Проте, ми цю захцянку вже залишили на наступний день, а поки почали розкладати палатку та багаття.

Сиділи ми довго, варили макарони та смажили сардельки. Плюс компанію біля вогню склав дивний хлопчина Сашко, який подорожує як Карпатами, так і світом сам.

Ох і розмови ми вели… Якось про це розповім.

А поки близько першої години ночі ми лягли спати і, навіть незважаючи на велику втому, було почуття задоволеності.

Озера ми таки знайшли і третій день нашої подорожі був найпродуктивнішим серед всіх.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.