Нарешті, читачі блогу, дочекалися завершальної третьої частини розповіді про похід Воробуса та компанії на гору Парашка.

Минулу розповідь я завершив на тому, що наша компанія почала спускатися з вершини гори Парашка до села Коростів.

Саме тут з нами стався цікавий казус.

Справа у тому, що Воробус і ще троє хлопців пішли вперед, а Володька (ПВС), Сергій та двоє дівчат мали йти за нами.

Проте, знавець гір намовив їх йти більш простішим шляхом, за що вони й згодом всі поплатяться.

У певний період часу я зрозумів, що вони або круто заблукали, або ж просто пасуть задніх.

Дорога до Коростева промаркована жовтою маркою, щоправда вона не є такою популярною як на той же водоспад Гуркало чи назад у Сколе.

Якихось 15-ть хвилин ходьби і ми знайшли джерело. Хлопці з Нового Роздолу пішли пити воду, а от ваш покірний вернувся назад за своїми.

Без толку, адже позаду нас їх не було, мобільного покриття теж. Тому, висновок такий, все-таки, вони заблукали…

Що далі зробив Воробус? Вернувся до хлопаків та попрямував в табір, де я вже колись був. Ми прийшли, швидко розпалили вогнище щоб нарід міг приблизно зорієнтуватися де ми є.

Час минав, почало сутеніти і я вже почав серйозно нервувати. Не гоже губитися в трьох соснах. Проте, за якихось дві години Володька з дівками таки прийшов.

Ті трохи були на нього злі, але через деякий час ми вже всі разом їли канапки, шашлик, картоплю у фульзі, а також почали бавитися в дуже цікаву гру – мафію.

Будете сміятися, але і там мене постійно викидали з гри. Чомусь люд думав, що Воробус вічно мафія.

Хлопаки з Нового Роздолу також приєдналися до нашої компанії і були з нами аж до завершення поїздки.

Поступово день замінила ніч і в нашому таборі почали співати. Більше за всіх старалася Ольга Врублевська, яка в цей вечір була в ударі.

Вони навіть лягаючи спати близько 2 години ночі також співала. 😀

Ніч минула швидко і якби не коні, що паслися поруч з дзвінками на голові, то ми б спали певне до обіду.

А так, прокинулися і почали доїдати все що залишилося. Шкодує Воробус зараз за одне, що таки не вдалося зустріти сонце на горі Парашка.

Планував піднятися і 6 ранку і сходити ще раз на неї, але банально проспав. Та, нічого страшного…

Обіцяного синоптиками дощу не було, тому, після гри в мафію та сніданку ми почали трохи казитися.

Близько обіду наша компанія у складі 8-ми чоловік зібралася і попрямувала в сторону села. Ось цей шлях я точно запам’ятаю на тривалий час.

В один момент на вулиці так стало жарко, що ми по дорозі більше боролися не так з відстанню до населеного пункту, як з пекельним сонцем.

Благо, що посередині дороги нас підібрав пан на бусі, який згодом навіть не взяв з нас а ні копієчки.

Добре, що ми йому хоч поспівали українських пісеньок.