Нарешті, читачі блогу, дочекалися завершальної третьої частини розповіді про похід Воробуса та компанії на гору Парашка.
Минулу розповідь я завершив на тому, що наша компанія почала спускатися з вершини гори Парашка до села Коростів.
Саме тут з нами стався цікавий казус.
Справа у тому, що Воробус і ще троє хлопців пішли вперед, а Володька (ПВС), Сергій та двоє дівчат мали йти за нами.
Проте, знавець гір намовив їх йти більш простішим шляхом, за що вони й згодом всі поплатяться.
У певний період часу я зрозумів, що вони або круто заблукали, або ж просто пасуть задніх.
Дорога до Коростева промаркована жовтою маркою, щоправда вона не є такою популярною як на той же водоспад Гуркало чи назад у Сколе.
Якихось 15-ть хвилин ходьби і ми знайшли джерело. Хлопці з Нового Роздолу пішли пити воду, а от ваш покірний вернувся назад за своїми.
Без толку, адже позаду нас їх не було, мобільного покриття теж. Тому, висновок такий, все-таки, вони заблукали…
Що далі зробив Воробус? Вернувся до хлопаків та попрямував в табір, де я вже колись був. Ми прийшли, швидко розпалили вогнище щоб нарід міг приблизно зорієнтуватися де ми є.
Час минав, почало сутеніти і я вже почав серйозно нервувати. Не гоже губитися в трьох соснах. Проте, за якихось дві години Володька з дівками таки прийшов.
Ті трохи були на нього злі, але через деякий час ми вже всі разом їли канапки, шашлик, картоплю у фульзі, а також почали бавитися в дуже цікаву гру – мафію.
Будете сміятися, але і там мене постійно викидали з гри. Чомусь люд думав, що Воробус вічно мафія.
Хлопаки з Нового Роздолу також приєдналися до нашої компанії і були з нами аж до завершення поїздки.
Поступово день замінила ніч і в нашому таборі почали співати. Більше за всіх старалася Ольга Врублевська, яка в цей вечір була в ударі.
Вони навіть лягаючи спати близько 2 години ночі також співала. 😀
Ніч минула швидко і якби не коні, що паслися поруч з дзвінками на голові, то ми б спали певне до обіду.
А так, прокинулися і почали доїдати все що залишилося. Шкодує Воробус зараз за одне, що таки не вдалося зустріти сонце на горі Парашка.
Планував піднятися і 6 ранку і сходити ще раз на неї, але банально проспав. Та, нічого страшного…
Обіцяного синоптиками дощу не було, тому, після гри в мафію та сніданку ми почали трохи казитися.
Близько обіду наша компанія у складі 8-ми чоловік зібралася і попрямувала в сторону села. Ось цей шлях я точно запам’ятаю на тривалий час.
В один момент на вулиці так стало жарко, що ми по дорозі більше боролися не так з відстанню до населеного пункту, як з пекельним сонцем.
Благо, що посередині дороги нас підібрав пан на бусі, який згодом навіть не взяв з нас а ні копієчки.
Добре, що ми йому хоч поспівали українських пісеньок.
Завершувалося все в автобусі Сколе-Львів, який з кожною хвилиною наближав нас до міста Лева.
В горах було добре, всім дякую за компанію, сподіваюся у такому складі зберемося ще не один раз, але треба таки повертатися до буденного життя.
Автор статті: Vorobus.
Як каже мій дядько : “Скіко горівки випили” за час подорожі)))))
майже не пили)
пи**иш 🙂
Воробус. Тут тебе занадто добре знають 😀