Продовжую розповідати нашим читачам історії про те, як Воробус покинув рідне місто Львів і вирішив прожити кілька днів поза межами цивілізації.

Прокинувся автор другого свого дня перебування на дачі дуже рано. Напевно звик до графіку робочого дня, тому спати дуже то й не хочеться.

Хоча, виспався нормально. Добре що напередодні ввечері нормально напалив собі в одній із кімнат. За те, вийти на вулицю та й хоча б на веранду було проблематично.

Не люблю я цих холодних кімнат, але природа то кличе. Туалет на вулиці.

Одягнувся, сходив куди треба, глянув що робиться на вулиці (а там був приморозок), тому вирішив на гриби цього дня не йти, а зайнятися господаркою біля хати.

Розпалив у кухні, насмажив вчорашньої картоплі з яйцем, попив чаю і взявся до роботи. Що цікаво, на вулиці істотно похолодало. Знав, що на понеділок обіцяють сніг, але надворі зараз була поки що субота.

Першим ділом Воробус взявся за перебирання картоплі та її ховання у землю. Кажуть, що саме в ямі вона добре зберігається.

Звісно, що на кожний день собі залишив певну кількість, решта ж пішла в яму, яку викопав з великими труднощами. Втратив форму чи що?

Може бути, давно не тренувався.

Опісля картоплі треба було викосити всі бур’яни, що були на подвір’ї. Щоб як приїду взимку не було огидно дивитися на них всіх у снігу.

Поступово наступив обід. Обмежився на ньому канапками з чаєм. Не було банально часу бавитися з дровами і кухнею.

Скучно… ввечері приїдуть мої родичі, але це буде потім. Без грибів автор блогу не міг і вирішив після обіду прогулятися місцевими садами. Авось там щось знайду.

Як у воду дивився. Лише вступив у закинутий сад, як побачив осінні великі опеньки. Тиша, Воробус навіть не рухався, а просто все зрізав.

На підливку то пригодиться… Зрозуміло, що згодом весь час аж до самого вечора був зайнятий чищенням грибочків.

В кухні знову було розпалено, поставив варити гриби, але ж і їсти щось треба. На цей раз вирішив побавитися і приготувати деруни.

Умов таких як у місті, звісно, що нема, але вкотре переконався, що якщо чогось хочеш, то треба до цього прагнути.

Чимось мені допомогло радіо. Почала грати музика, ведучий час від часу мав слово і все пішло, поїхало…

А потім приїхали родичі і склали мені компанію у поїданні дерунів. Вони були здивовані… Думали, що я харчуюся банальним макаронам.

День цього разу завершувався не на дереві, а біля екрану телевізора. Виявляється він на дачі також робочий і навіть є два канали.

Сто років не дивився «ящик».

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.