Вже стало хорошою традицією зустрічати провідні футбольні команди у місті Львові. Тим паче що вчора у місто Лева мала приїхати Севілья.

Воробус довго гадати не став, а взяв з собою ще двох товаришів, які теж хотіли наживо побачити іспанських зірок і поїхав в аеропорт.

Перед тим правда глянути на сайт , що показує як летять літаки, знайшли літак Севільї, побачили що він вже у дорозі і на всіх порах помчалися в аеропорт імені Данила Галицького.

Що цікаво, автомобіля на цей раз ми не мали, а скористалися послугами старого, доброго тролейбуса. Дехто навіть їхав в цьому виді транспорту вперше за останні два роки. Але, таки їхав, бо хотів побачити Коноплянку та компанію.

Не кожного дня вони до нас приїздять.

По приїзді в аеропорт особливого ажіотажу не побачив. Так, помітно було, що народ потрохи підходить, але щоб аж такий був аншлаг – цього не було.

Щоправда до прильоту літака Севільї залишалося ще близько години.

Що робити? Заходимо у термінал і бачимо, що народ тут є, щоправда він так порозсідався навкруги що й на перший погляд не зрозумієш хто тут хто: чи це пасажири, які чекають свого рейсу, чи поціновувачі автографів.

Мої сумніви одразу ж розвіює колега, який сказав наступне: «Сьогодні рейсів вже не заплановано, то ж всі люди що тут є чекають на приліт гравців Севільї».

Але, чому ж нема жодних огорож, так мало поліції? Все просто, іспанська команда продемонструє згодом приклад того, як мають поводити себе інші футбольні клуби.

Були ж вже приклади, коли прилітав Реал, Баварія, ПСЖ тощо й вони в носі мали людей, які стояли годинами на морозі щоб отримати заповітний автограф.

Вийшли, пройшлися до автобуса, сіли в нього та й поїхали.

А тут все було по-іншому.

Ось вона 20 година 45 хвилин, на табло аеропорту висвічується надпис – рейс з Севільї приземлився. Народ одразу ж зарухався, люду істотно побільшало.

Хтось чекав футболістів біля виходу з паспортного контролю, хтось у самому терміналі, а хтось на вулиці.

Повеселили мене дівчата, які навіть губи спеціально малювали при всіх щоб побачити українську зірку – Женю Коноплянннннннннннннннку.

Ще кільки хвилин і делегація Севільї з’являється в терміналі. Люд одразу ж кидається на гравців з проханням дати автограф чи зробити фото і ті не відмовляють. Радує…

Зокрема, ваш автор зробив з головним тренером команди-гостей Емері десь приблизно 10-ть фотографій поки вийшло щось путнє.

Колеги ж наробили фото у стилі селфі з іншими футболістами, за автографи взагалі мовчу.

Веселить історія коли один хлопець до гравця з Іспанії, дає йому фото щоб той підписався, а гравець каже що це не він.

Окрема історія з Коноплянкою. Як тільки він з’явився на людях на нього одразу ж кинулася більшість людей що знаходилася в терміналі. Всі хотіли зробити фото з нашим гравцем.

Євген не знав що робити й вирішив «замутити» спільне селфі.

Якщо чесно, навіть не пам’ятаю кого востаннє так зустрічали у Львові. Фурор…

З горем по полам, гравець збірної України дійшов до автобуса, сів у нього, але люд не замовкав скандуючи слова: Коноплянка, Коноплянка, Коноплянка.

Люблять таки цього гравця наші фани.

Ще мить і автобус Севільї вирушає з аеропорту… до готелю, а Воробус і компанія їдуть додому щоб вже у четвер піти на футбол і насолодитися півфінальним поєдинком Ліги Європи між українським Шахтарем та іспанським клубом Севілья.

P.S. Коли йшли додому довелося поспілкуватися з двома гарними дівчатам, які були дуже розчаровані що так і не зробити фото з своїм кумиром (Коноплянка-авт.) Ми їх запевнили, що така нагода ще в них неодноразово буде. Скажімо тоді, коли у Львів приїде грати збірна.

Автор статті: Vorobus.