Черговий день наступив, а це означає, що прийшов час порадувати наших читачів новими публікаціями.

І перше про що розповім, так це про свій візит у печери на Тернопільщині. Ще колись давно-давно поставив собі за мету їх відвідати, але то часу не вистачало, то вони були зачинені.

І ось минулих вихідних така нагода таки випала. Взяв з собою ще двох приятелів, сіли на автомобіль та поїхали в село Залісся Чортківського району.

Саме там розташована усім відома печера Млинки.

Скажу вам зразу, їхати туди важко, довго й нудно. Радує хоча б те, що по приїзді на місці стало значно веселіше. А завдячувати цьому треба нашому екскурсоводу – п. Борису.

Чоловік досить таки специфічний. Проте, коли зайшов у печеру одразу ж показав майстер-клас.

Ігор Воробус дуже переживав як я там буду лазити, адже давно маю боязнь до закритих приміщень. А тут уявіть собі, заходиш, одягаєш ліхтарик на голову і йдеш куди тебе ведуть. Іноді навіть довелося лізти на спині, продиратися між вузькими отворами.

Загальна довжина печери складає близько 47 747 метри. Там, повірте, є де лазити.

Моя вам порада, якщо будете лізти в цю печеру, то беріть з собою змінний одяг. Він в кінці екскурсії (тривала близько 2-х годин буде дуже брудним),

Ну, і за ліхтарик не забудьте.

До речі, якщо ви думаєте, що в печері надзвичайно холодно, то ви помиляєтеся. Там що влітку, що взимку завжди стабільна температура – + 9 градусів.

Вступний інструктаж під п. Бориса й наша подорож розпочинається. Спершу все виглядає досить таки просто. Вузьких ходів нема, починають з’являтися кристали, які рухати не можна бо вони тут утворювалися роками.

Воробус навіть на мить замовкає. Не пригадую коли востаннє я був таким уважним.

Ще кілька хвилин і п. Борис нас заводить у складні місця. Запам’яталися, зокрема, такі назви як: Чортове Горло, Африка…

Момент, коли ми лізли дуже важко й потрапили на джерело також не забуду. Коли сидів тут, відпочивав й пив воду одразу ж згадав фільм жахів ніби тебе помістили в закрите приміщення й зараз будуть різати. Брррр.

Виявляється, за словами, нашого екскурсовода тут водять і кажани, які на зиму ховаються у печерах.

Десь після години екскурсії стає важко переміщатися, може підніматися тиск, але на що не підеш щоб побавитися в екстрим.

До речі, досі не можу збагнути як наш екскурсовод знає тут всі ходи. Це ж треба скільки було тут лазити щоб вивчити кожен камінь.

Недаремно кажуть, що краще один раз побувати чим сто разів почути.

Автор статті: Vorobus.