Вчора на сторінках блогу, який зараз читаєте вийшов пост про вершину Негровець. Щоправда, детальних описів я не робив, а лише виклав фотогалерею.

Чому саме так я зробив? Все просто, як двері – втома Ігоря Воробуса. Можете собі уявити, що дводенний похід на вершину ми пройшли за 7 годин. Так, ми йшли «порожняком», але все ж… Знадобився час аби відновитися.

Вже зараз прогалину з описом маршруту буде виправлено.

Отже, рівно два роки планував з’їздити на вершину, яка б завершувала великий цикл вершин, на яких доводилося побувати вашому покірному. Вперше про Негровець почув два роки тому, коли ми їздили з Володимиром Ільківим на Стримбу. Нашу вершину ми навіть бачили й поставили собі за мету обов’язково на ній побувати.

До села Колочави, звідки й мав розпочатися наша банда їхала автомобілем. Можна їхати туди через Мислівку, а можна через Воловець. Вибрали останній варіант, адже там більш краща дорога, хоча й довша відстань на кілометрів так 40.

Добирання зайняло нам близько чотирьох годин. Як завжди багато жартували й навіть не зрозуміли, що вже на місці. У вечір п’ятниці в гори вже не йшли, а зупинилися на ночівлю неподалік перевалу перед поворотом на озеро Синевир.

Місце там дуже класне. Наступного дня ми бачили там багато весільних пар. Виявляється, ця місцина дуже популярна щось на зразок Шевченківського гаю.

Вечірні посиденьки біля вогню, поїдання шашлику й близько опівночі ми вляглися спати. Попереду на нас очікувало сходження на Негровець.

Ранок у горах був чудовим. Прекрасний схід сонця, сніданок і Воробус з колегами бере курс на Колочаву. Це близько 20 кілометрів від місця нашої ночівлі.

Початку маршруту ми не знали, лише читали в Інтернеті що це має бути червоний маркер.

Згодом, завдяки місцевим мешканця ми його таки знайшли. Орієнтир – дорога ліворуч одразу ж біля першого моста у Колочаві. Коротенька дорога селом і ми виходимо на класний оглядовий майданчик. Тут люди пораються із сіном, пасуть корів, овець.

Привітавшись, Воробус і компанія вирушили далі. Спека була страшенна. Ще нікуди не зайшли, а вже хотілося повертатися назад.

Та, здоровий глузд перемагає, Воробус ніколи не здається, то ж ми попрямували далі.

Читав в Інтернеті, що Негровець не є популярним серед туристів. Ці припущення одразу ж були розвіяні групою, яка спускалася вниз. Вони лише додали, цитую: «наберіть води в лісі, адже на вершині її не буде…».

Далі буде….

Автор статті: Vorobus.