На відміну від попередньої, друга ніч у горах була куди теплішою. На вулиці вже було не так холодно, тому вдалося як слід виспатися.

Прокинулися рано, швидко поснідали, склали речі, сховали їх у кущах й вирушили підкоряти гору Довбушанку. День обіцяв бути важким. Тим більше, що до вершини треба було йти близько 10-ти кілометрів.

Одразу ж хочу попередити туристів, які як і ми хочуть йти на Довбушанку. Після входу у заповідник води не буде. Тому, її треба набирати багато. В іншому ж випадку можуть виникнути проблеми.

Взагалі скажу, що підніматися на згадану вище гору один кайф. По дорозі є є багато колиб, в яких при бажанні можна переночувати. Навкруги все чисто, дорога рівна. Єдине що розчаровує, так це вирубка лісів. Все-таки, це проблема сьогодення й з нею треба постійно боротися.

Порубані дерева валяються навіть на стежках. Тому, якщо хочете проїхати тут на велосипеді, то можуть виникнути проблеми. Хоча, з іншого боку, що тут робити на велосипеді. На хребті каміння, по них самому важко не те що вантажем у руках.

Повертаючись до нашого походу скажу, що буквально перед входом у зону заповідника, є дуже гарна галявина позаду якої є, увага, озеро (!). Чимось воно нагадало мені озеро Росохан.

Минаємо його й за декілька метрів ми натикаємося на вказівник «Заборонена зона». Це заповідник, в який не можна заїздити на транспортних засобах, рубати дерева, палити вогнище.

Хоча, вже йшовши по ньому, можу сказати, що палити дерева тут треба, лише без фанатизму. Ліс він так влаштований, що інколи треба вичищати його від старих, гнилих дерев.

Ще мить і починається серйозний набір висоти. Що цікаво, але маркування на деревах немає. Лише інколи можна побачити стрічки білого кольору, які показують в якому напрямку йти.

Чим цікава Довбушанка, що піднімаючись на неї зі сторони села Бистриця треба зробити серйозний набір висоти. Ми без рюкзаків втомилися. Уявіть собі що було би якби йшли з вантажем 15-20 кілограм на плечах.

Починає з’являтися сніг. Незважаючи на теплу погоду (25 градусів вище нуля), у багатьох місцях він є. Тому, якщо ставати на нічліг, то саме він допоможе вам при відсутності води.

Якихось пів години і Воробус з колегами вийшов на дуже красиву галявину, де росли крокуси. Тут настільки гарно, що йти далі навіть не хотілося.

Саме тут вирішили зупинитися на обід після якого мої товариші почали говорити, що далі йти не має сенсу. За їх словами повернутися до ночі буде проблематично.

Іншої думки був автор цих рядків.

Про те, чи вдасться нашій групі таки вилізти на вершину читайте у третій, завершальній частині розповіді.

Автор статті: Vorobus.