Цю фразу я знайшов у одному з оповідань Кості Грека. Вона вразила мене своєю влучністю і точністю. Точністю не тільки змальованого у оповіданні драматичного кохання, а й загалом цікавої метафори, яку рідко можна зустріти навіть у маститих літераторів.

Коли мені на вулиці або в розмові скажуть цей вислів “Роман вогню з водою”, згадуватиму книжечку львівського автора, оформлену вельми постмодерно: в античному казані варяться чебуреки.

Часто письменників ідентифікують за одним словом або фразою. Банально, коли говоримо про Івана Франка, часто вживаємо слово “Каменяр”. Якщо мова заходить про пошуки втраченого часу, у нас в пам’яті зринає витончений француз Марсель Пруст і його багатотомна праця.

Кафка – це страх маленької людини перед соціумом. Олесь Гончар – собор української та вселенської духовності, плеканням якого людина займається усеньке життя. Ні в якому разі не ставлю молодого автора із світовими класиками, і натяку на це, в жоднім разі. Хочеться лишень зазначити, що відтепер Костя Грек = “Роман вогню з водою”.

Для тих, хто не сканував своїм зором маленьке виданнячко, хто не гортав книжку під назвою “Два солоних чебурека”, в якій два оповідання Грека “По розбитій порцеляні” та “Храм Воскресіння”, той, мабуть, гадає, що книжка з гастрономічним ухилом. Що в ній купа рецептів, зокрема м’ясних страв. А ні. Під виглядом гастрономії ховається щось більше й сокровенніше, аніж може здатися. Зовнішність, як-то кажуть, оманлива. Зізнаюсь чесно, і хай мені автор вибачить, та я чебуречна людина. Чебуреки – їжа жирна, важка, довго перетравлюється. Особисто мій шлунок тяжко переносить таке їдло.

Хоча чебуречна індустрія процвітає на ринках, базарах, люддних місцях Києва. За Львів не знає. А ще більше процвітає культура поїдання шаурми. За останніми даними, половина доходів українців іде на їжу. Думаю, це брехня. Майже вся зарплата українців іде на шлунок. І це діагноз нашого суспільства.

Тема їжі близька автору цих слів, адже рецензент цієї книжки має блог, у якому розповідає про ресторанні новинки міста Києва. Куди й запрошує усіх охочих ласунів.

Повертаючись до назви книжки, молодий автор використав гастрономічний тренд для привертання уваги громадськості.

Смію розчарувати усіх чебуреколюбів і чебурекофанатів. Про цей м’ясний виріб у автора нічого не знайдете.

Натомість під гастрономічною назвою ховаються зовсім не – гастромічні перипетії. А любовні. Так любовні. Все, про щоб не писали письменники, так це про любов. Скільки стоятиме світ, скільки існуватиме чоловік та жінка, завжди між ними виникатиме почуття взаємності, приязні, близькості та теплоти.

Банально буде перелічувати тих, хто писав про любов, банально, бо цей список буде безкінечний. Ліпше буде мовчати про тих, хто писав колись. Натомість Костя Грек пише про любов драматичну, я б сказав, що мелодраматичну. В цілком натуральних та вітальних барвах автор змальовує нам життя людей. Все, як у житті, зради, маніпуляції, біль, відчай, розпач, сльози. Це те, що ми вже десь бачили, сканували власним зором, якось ці всі стани нас так чи інакше полонили: в школі, коли ми були ще малими, в універі, коли дорослішали, на роботі, коли дорослість стала нами.

Якщо в першому оповіданні нам на суд виносять жінку-маніпуляторку й чоловіка жертву, що доволі типово для нашого матріархального українського суспільства, яке насправді маскується під патріархат, то в другому, яскравішому та неоднозначному, автор виводить долю дівчини, котра хоче виборсатися з тенет власного згубного вибору.

Тема проституції складна і викликає негативні реакції консерваторів, і помірковані реакції лібералів. Все ж люди воліють оминати цю тему десятою дорогою, та коли життя притискає до стінки, дехто в цій темі цілком плаває, маючи непоганий куш.

Не хочу вдаватися в деталі, не хочу спойлерити, надто переповідати вам фабулу текстів Грека.

У наш час – це означатиме забирати хліб у автора, я ж лише хочу привідкрити завісу до творчості Грека, щоб кожен охочий зміг подивитися рухи, міміку, жести, гру акторів у творах Кості Грека У Кості Грека є декілька особливостей, одна і найважливіша – його хочеться дочитати, дійти до фінішної сторінки. А другого юоку автор використовує цілком новаторські прийоми.

Ніколи він не дає нам розгадку подій, як його герої розвиватимуться далі, вже це щось таке, що підвладне нашій фантазії. Наша ж фантазія безмежна і вона може домалювати все, що завгодно. А запалить нашу уяву, додасть дрів у бурхливе вогнище нашої фантазії маленька книжечка під назвою “Два солоних чебурека”.

Яр Левчук

Автор статті: Vorobus.