Це була середа, і ми з отцем Касіяном забирали деякі експонати з музею Олекси Новаківського до нашого церковного Кам’янецького музею.

Великі банери і експозиційні підрамники приперли переднє автомобільне крісло отця, майже в сам руль, а спинка від крісла втиснула отця ще зверху опускаючи на руль.

Ми від’їхали від святоюрських пагорбів, з висоти яких проглядала велич храму,де в холодних мурах знайшла спокій душа, Того, хто шанував і розвивав творчість Олекси Новаківського і його школу.

Помахавши на прощання музею і п Ірині Різун, яка дуже щиро підтримує розвиток проекту ” Молитва до митрополита” вже декілька років, а також кивнувши на прощання і самому Митрополиту Шептицькому, ми вирушили до храму.

Ця дорога до храму отцю була доволі нестерпною, ” Святоюрська Мадонна” на важкому підрамнику була схожою до важкого хреста, який колись завдали Христу на плечі….

Але це була дуже щира і правильна дорога до храму…

За вікнами пропливав вечірній Львів, а я дивилася на отця і їмость, що їхали попереду і розуміла, що справжній лідер не мріє про великі будинки і дорогі авто, не наживає собі за життя земної слави, і набутої публічності.

Справжній лідер зростає в роботі з людьми. Будучи постійно присутнім у контакті з людьми, і добре чуючи і розуміючи виклики свого часу.

Дорога пролетіла швидко.

І ми занесли експонати до храму….
…

Це була одна з найкращих моїх доріг…

Доріг до храму

“Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну”
Владика Андрей

Автор статті: Olena Bilous.