І хоча наш похід на вершини Синяк-Малий Горган відбувся ще місяць назад і ваш автор не встиг про це написати, в голові ця поїздка ще досі.

Тому, вже зараз більш детальніше опишу наш маршрут. Щоб наші читачі розуміли, Синяк – це така гора, на якій я бував один раз, взимку й після цього собі казав, що більше ніколи мене там не буде. Але, але і ще раз але.

Колись мені старші люди казали, що ніколи не кажи ніколи. Знову я на цьому спалився.

Перед тим, як перейти до розповіді, розповім чому я так не люблю Синяк. Ходили ми якось на цю гору взимку, якщо не помиляюся це був січень. Після виходу з лісу на хребет ми потрапили в таку снігову бурю, що я досі дякую Богу за життя. Реально для нашої компанії ця поїздка могла стати останньою.

Незважаючи на всі побоювання, вирішив таки скласти компанію Володимиру та Юрію аби піднятися на Синяк не з Татарова, а від ТРК «Буковель».

Вже традиційно для наших поїздок ми приїхали напередодні ввечері, біля траси в лісі переночували, поїли смачного шашлику та супу й вже наступного дня зранку почали сходження на Синяк. Класний маркований маршрут розпочинається від вершини третього підйомника.

Дорога там не дуже, адже люди зараз стали ліниві й хочуть їхати на вершину на квадроциклах. Поступово почався набір висоти, туристів збільшилося. Вони нікуди не поспішають і йдуть собі переважно у кайф. Ми ж по дорозі почали різко змінювати свої плани. Виявляється Володимир вирішив сходити не лише Синяк, а по далі по хребту на Малий Горган.

Фото з цієї поїздки ТУТ.

Ваш автор як тільки це почув одразу ж почав відставати. Ще кілька метрів і наша група натрапляє на класні галявинки, де можна заночувати. Цікаво чи там є вода, адже карти Синяка я не мав.

Минаємо цю ділянку й різко «падаємо» вниз. Спершу не збагнув чому ж так, але за мить побачив надзвичайно класну полонину. Її назва – Томнатик. На ній настільки гарно, що хочеться поставити тут кемпінг і сидіти місяць. З цієї полонини видно Хом’як, Синяк, а ще тут є вівці і чабани.

Робимо фото й прямуємо далі. Як виявилося, наступною нашою зупинкою був, власне, Синяк. Поступово ґрунтова дорога переросла у каміння. Як же я їх не люблю. Постійно, коли по них ходжу, то складається таке враження ніби ноги зараз відваляться.

Знову набираємо висоту. У наші плани починає втручатися погода. На небі почали з’являтися грозові хмари…

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.