Сходження на Синяк-Малий Горган. Частина друга

Малий Горган

Поки ваш автор викарабкався по набридливих каміннях наверх, колеги Володимир та Юрій вже давно мене чекали. Скажу більше, вони навіть одразу ж почали жартувати «пішли, нема чого засиджуватися».

Звісно, я не міг собі відмовити у задоволенні зробити пам’ятне фото, помилуватися чудовими краєвидами й згадувати як я тут взимку ледь не загинув із групою туристів. Виявляється, Синяк ми пройшли. Пам’ятний знак тоді сховався в снігу і ми й близько не знали де ж ця вершина.

Вершина Синяка

Прощаюся з Синяком, адже на небі дійсно почали збиратися хмари й, де-не-де, гриміти. А у нашому провідника Володимира визріла нова ідея – піти далі по хребту до вершини Малий Горган. У народі її ще називають «Кінець Горгану». Звичайно. Я міг плюнути на це все і піти назад до автомобіля, але ж Воробус є Воробус. З Горганами також треба завершувати.

Юрій та Володимир знову різко побігли вперед. Автор же рядків плентався позаду й згадував уроки фізкультури, адже каміння істотно побільшало й довелося по ньому стрибати. Гриміти почало ще частіше. Зрозумів, що треба «стиснути сили» в кулак і йти до мети, а вона на порядку денному була – відвідати Малий Горган і, принаймні, до грози спуститися донизу.

Дорога

Йду собі йду, ніби дихаючи колегам у спину, аж раптом до мене підбігає пес. Щастить же мені на них. Звідки він взявся на такій висоті. Прикро, але окрім цукерків більше нічого з собою не мав. Пес зрозумів, перспективи зі мною йти нема і побіг собі по каміннях.

Крокую далі й мій гірський спокій розбудив вертоліт. Це мажорчики вирішили політати над горами. Пішки би перейшлися, а ?

Якась година і нога автора цього блогу ступає на вершину Малий Горган. Її висота 1592 метри над рівнем моря. На відміну від Синяка тут стоїть величезний хрест, який встановили не так давно. Тепер я розумію чому цю вершину було названо «кінцем горгану». Дійсно, далі немає куди йти. Ну, хіба що спускатися вниз.

Величезний хрест

Зауважуємо, що на сусідніх вершинах вже падає дощ. То ж, швидко спускаємося. А підйом то крутезний. По дорозі зустрічаємося групи людей, які лише лізуть вверх. Отакої… Серед них і молоді дівчата, і хлопці. Для них гроза не страшна. Люблять подорожувати, що тут скажеш.

Але, коли за мить я побачив дівчинку років так 8-ми, зрозумів, що тепер у житті я бачив все. Питаю дитини чи не боїться ходити в гори, у відповідь чую: «я вже давно в гори ходжу й нічого не боюся».

Далі буде…



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*