Щось мені здається цього року аж занадто розгулявся. Напевно справа у карантині. Коли його не було, то я акцентував увагу на поїздки в іноземні країни. Підзбирував грошики, збирав народ і їхав туди, де ще не бував.

Епідемія коронавірусу наробила біди, кордони закрили й доводиться розважатися в Україні й шукати місця, де також не бував.

Ідея поїхати у Свірж у місцевий замок була вже давно. Пригадую востаннє заносило маленького Воробуса в ці місця ще коли мав 10 років. Але, як кажуть, я ще тоді був маленький і дурненький.

Напевно не поїхав би у замок Свіржа й у 2020 якби не моя подруга Юліана. Саме вона погодилася скласти компанію вашому автору, купила газовий балон, на якому ми згодом готували сексуальні сосиски та й, зрештою, організувала меню. Єдине, що було за мною – це купити води, взяти примус і дізнатися коли в ці края їздить автобус.

Так ось, щоб наші читачі знали, аби заїхати у Свірж треба сісти на автобус Львів – Перемишляни, який відправляється з АС-5 (вул.Зелена, район ДБК) кожні пів години. Проїзд вартує – 29 гривень в одну сторону.

Що ж, субота, холодний ранок, я, Юліана, Світлана, Роман та Андрій сідаємо в автобус. Дорога минула швидко. Незважаючи на те, що їхали ми близько години, поговорити було про що.

Ось він Свірж. Перше відчуття, коли я вийшов із автобуса – що я тут роблю? Воробус – турист досвідчений, бачив не такі морози, але зараз я вже став старим і мені хочеться комфорту. Проте, здоровий глузд переміг, взяв себе в руки і попрямував із моїми колегами у пошуках пригод.

Заходимо на територію замку і перше хто кидається в очі, так це молода пара, яка в такий холод робить гарні фото. Ми ще пробували їх розважити, покричавши «гірко, гірко», але молодий заперечив, відповівши, що весілля вже було, не до цьомків зараз. Хех, якщо я буду таким же, то прибийте мене.

Побачити молоду пару – добре. Навіть є прикмета. Яка саме? Колись розповім.

Починаємо оглядати замок. На превеликий жаль, він зачинений. Місцеві кажуть, що його рідко відчиняють. А дарма. Поруч два величезні стави. Влітку тут, мабуть, дуже гарно.

Обійшовши будівлю навкруги, вирішили сховатися від вітру біля замку. Тільки витягли сковороду, як приліз охоронець замку. Хамовитий дядько почав плакати про карантин вихідного дня, то ж довелося звідти піти. Напрягають такі люди…

Ми ж знайшли нове місце для посиденьок і за мить у повітрі над Свіржем почав відчуватися запах сосисок і смачного чаю. Будете сміятися, але на холоді ми провели години чотири. За цей період часу і сніг падав, і світило сонечко, і ми знімали відоси, і говорили чому праве яйце непотрібне чоловікам тощо. Здається якби наша банда зварила суп чи запікала реберця, то сиділи би ще години дві, а то й більше.

А так довелося їхати додому, грітися…Дякую відчайдугам що погодилися на пропозицію Юліани й мене скласти нам компанію в цій екстремальній поїздці.

До речі, сюди обов’язково повернуся. Коли ніхто не бачив, я кинув копієчку в один зі ставів. Є у мене ще тут одна незавершена місія, тому обов’язково маю приїхати сюди ще раз.

Автор статті: Vorobus.