Весна , завжди непередбачувана пора. То весняне сонце розпалює жаром ранок, то захований в полях вітер нажене снігові хмари. От так крізь промені і хмари, ми дісталися Заздрості.

Одразу поспішили до церкви,яку вибудували свого часу Дичковські, а тепер тут молиться православна громада. Служба уже закінчилася, але в повітрі ще відчутно дим від кадила, і останні нотки хорових мелодій.

Непорушні розписи на стелі і стінах передають атмосферу того часу, коли тут малим хлопчиком молився Патріарх Йосиф, а старі фігури пообидва боки іконостасу тримають непорушну вервицю за всіх прихожан, і мешканців села.

Вітер знову нагнав хмари, і пронизував холодними язиками крізь одяг і рукавиці.
Зчорніле небо над головами обіцяло післяобідовий сніг, і не підвів з обіцянками. Вийшовши з церкви,ми подалися на цвинтар шукати гробівець батьків Блаженнішого Йосифа. Пошуки тривали не довго, адже він розташований одразу з тильної сторони церкви, бо сама церква розміщена на території цвинтаря.

Гробівець зруйнований часом і дощем, а подекуди і людською байдужістю чекає на реставрацію. Бо таки людина, з історією Сліпий має право на опіку, як держави так і церкви, за яку так терпів і молився, страждав і ніколи не зрадив.
Тепер можна і до музею….

Холод і вітер, залишилися наче на цвинтарі, бо вже за фірткою садиби тихо і затишно. Тихо стоять непорушно напівсонні дерева, в тиші під хмарами дихає стрмоеними грудьми старенька 160 літня хатка, яка вивела на шлях віри Йосифа Сліпого.
Камінна стежка веде у супроводі тих ж густих чорних хмар, що так низько нависали над цвинтарем у новий світовий корпус, з великими просторими вікнами, широкими коридорами, і багатьма гостьовими кімнатами.
В порозі господиня дому п Дана.

-Чи гості не дуже замерзли, йдемо на теплий борщ, усміхнено запросила господиня.
Борщ!!!! У садибі Патріарха Сліпого!!! У його родинному домі для нас, чужих і простих подорожніх. Та ще й запашним салом, і чорним майже солодким хлібом.

Давно я не їла такого доброго борщу, чи то так змерзла дорогою, чи то справді зварений з любов’ю. Коли дзенькіт ложок до тарілки закінчився, а змерзле тіло набралося сил, ми пішли на екскурсію музеєм.

Особисті речі Патріарха, фелони, плащ, камелавка, займають найдостойнішу частину експозиції. Історичні фото, спогади і документальні факти викладені у гарно освітлені касатони, що надають музейній збірці вигляду достойного кардинала. Збірка раритетних речей періоду ув’язнення, витяги кримінальної справи щодо “злочинця” Сліпого, сорочка і ікона,яка завжди була поруч з Блаженнішим, олійний живопис його портретів, різьблені фігури- макети ув’язнення, все це передає час, а також трагедію не лише однієї людини, але і трагедію цілої гнаної Церкви, трагедію цілого народу.

По іншу сторону шлях “до зірок” зустріч з трьома Папами, кардинальський капелюх і золотом шиті ризи, а також світло життя, яке випромінює з світлин, які зображають життя Патріарха після ув’язнення в статусі Патріарха в Римі.

Умисне більше нічого писати не буду, залишу щось при собі, щось дуже сакральне і особисте, а водночас закликаю кожного з Вас, бодай раз до життя здійснити паломництво до Заздрості, паломництво крізь час і спогади , щоб торкнутися до святості, яка сцілює і преображає…..

Автор статті: Olena Bilous.