Чому ж так не щастить або велосипедні пригоди на Сихові - Блог про Львів

Чому ж так не щастить або велосипедні пригоди на Сихові

Пригоди на Сихові

Давненько я нічого не писав про свої пригоди, а вони, до слова, мене «люблять». Свіженька відбулася вчора, коли автор блогу вирішив з колегою катнутися на велосипедах.

На цей раз ми поїхали дивитися на сакури, які в буквальному сенсі слова таки заполонили наше місто. Після цього мали поїхати на місце падіння літака біля Сокільник, але, як виявиться згодом, доїхати до місця «x» ми так і не зможемо. Почався тупняк.

Так просто їхати на покатульки не хочеться, то ж ми зайшли в один із місцевих супермаркетів аби купити курку, соки, воду. Треба ж зробити мінімальний пікнік.

Закупилися, сіли на «коней» і раптом у вашого автора почало різко спускати колесо. Що ж таке сталося? Я ж нещодавно зробив заміну. Так виглядало ніби його хтось проколов. Якщо пригадуєте, свого часу в мене таке вже траплялося.

Їду далі й розумію, що на цьому я приїхав. Ще й на Сихові – в іншому кінці міста. Весело так… Намагаюся знайти людину, яка б мала насос. Будете сміятися, але в день понеділка на вулицях було повно велосипедистів, але у жодного не було клятого насоса. Для себе зрозумів, що краще з собою возити велосипедні штуки чим всякі там сокири чи розпалювачі.

Також читайте:   Совість: як її зберегти?

Місце, де підкачати колесо ми таки знайшли (дякую заправці «ОККО»), але вирішити проблему вдалося лише на декілька годин. Згодом колесо знову спустить.

Але, на цьому наші пригоди не завершилися. Справа в тому, що мій колега вирішив також підкачати колесо, а перехідника не взяв. Отакої… Можна було їхати, а тепер з’явилася нова проблема. Цирк на дроті – я на плоті.

Почали шукати перехідник. Звичайно, що у вечір вихідного дня все зачинено. І тут згадалися мої знайомства по районах міста. Висловлюємо подяку п. Йоргену, який погодився допомогти у нашій біді. Колесо підкачали й успішно спустилися в центр міста, де вже знову спустило моє колесо.

Як каже моя подруга, цитую: «Курча, ви, як малі діти». Щось останнім часом з велосипедними подорожами мені не щастить. Таке ніби пороблено, хоча я в ці забобони ніколи не вірив.

Додому й добрався після 12 ночі… з велосипедом у руках. Це вже не вперше у моїй історії.

Але, пригоди – це класно. Є, принаймні, що згадати.

Автор статті: Vorobus.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*