Це був дуже холодний осінній день, коли ми з пані Миросею вирішили поїхати до Заздрості. Того вечора хмари були кольору ожини, а вітер залишався на губах запахом гіркого полину. Тоді ми ще не знали, що нас чекає попереду….

Дощ зі снігом, темні хмари, мовби зачіпали дах нашого авто, а над Львовом стояло сонце, наче запрошувало повернутися….

Це був шлях до Сліпого….

Подолавши важкі сільські дороги, а часом і бездоріжжя, ми дісталися старого цвинтаря, де хотіли помолитися на могилі батьків Коберницьких-Дичковських, далі зайшли до маленької церковці, змолили одне Отче наш, і пішли в напрямку садиби…
.
Під ногами похрупував чи то пісок, чи ледь примерзлий дощ, чи то такий битий шлях, відлунював звуки кроків….
Рипнула фіртка і ми зайшли на подвір”я….

Тиша і спокій….

Ту фіртку не могли перелетіти вітри, і хмари не змогли з цвинтаря дістатися того подвір”я, це височіє і величавіє Музейно-меморіальний комплекс «Рідна хата» Патріярха Йосифа Сліпого.

Зайшовши до середини, відразу вдихаєш тепло і світло, спокій і молитовну енергетику напевно сотень, а то і тисяч паломників…

Нас зустріли посмішкою і обіймами, а ще теплим борщем хранителька пам”яті Патріарха Сліпого пані Дануся Сольська.

Ми мали екскурсію, обід і тиху душевну розмову….

Після чого ми залишили свої намірення в молитвах у каплиці того величного будинку, і вирушили на Львів…..

Вже тоді, я знала, що ми за два роки приготуємо Патріарху до дня народження , дуже особливий подарунок, з голосу, музики, квітів і полотен…

Бо так воно є, мрії зроджені серед висоти чорних навислих хмар, завжди приводять до величних дзеркальних залів….

Сьогодні ми починаємо пакувати першу частину експозиції, і починаємо перевозити.

А вже за два тижні ми будемо чекати на кожного з Вас у концерт холі львівської філармонії, виставка триватиме до 10 березня.

Автор статті: Olena Bilous.