Є у мене коліжанка, яка має двійняток – хлопчика і дівчинку — віку моїх дітей. Вона часто віддає нам речі з яких її малі виросли. Було в тих речах пальто в клітинку. Коліжанка сказала, що то дуже модняче пальто, яке вона купила в брендовому магазині і її дочка дуже любила його, але виросла.

На мою дочку це пальто аж за дуже велике, але …добре на мене.

Ну вдягла його. Мені деколи кажуть: ти худа, тобі все пасує. Ноу-ноу, аж ніяк, особливо це пальто. Правда я його вдягла на нічну сорочку. Може не
знаю з чим носити? Все ж дороге, модне, брендове і тепле пальто. Почала гуглити луки.

Такоє… Гарно, но не для мене. Написала коліжанці. Тіпа, з чим твоя дочка носила то пальто, бо я не знаю під що його вдягати.
Повідомлення, яке я отримала від коліжанки перевернуло усе – заскріню його у коментарі. Це був той чарівний пендель, на якого я так чекала і так його шукала по коучах, психотерапевтах і в розумних книгах.

Я маю виглядати так, як я хочу. Це так просто. А хочу так — як на моїй сторінці у фейсбуку.
Та в реальному житті я чомусь виглядаю не так.

Коли мені було 20 — я була дуже класна, модна і стильна. У 25 я була дуже щасливою, у 30 — суперуспішною, в 35 багатою, а тепер – …загубила себе.
Я ніколи себе не шукала, відразу склалась цілісною. Якось з юності знала який одяг мені подобається і пасує та донині не змінила смаків: каблуки, міні, щось прозоре і щось в обтяжечку.

Я знала який мені подобається макіяж, зачіска, кіно і книги. Знала, які хлопці мені цікаві і де та ким хочу працювати. І все це отримала.

А чого тепер хочу я? Що мені треба, що мушу — я знаю. А чого хочу? Усі моїй вершини в журналістиці взяті. Бізнес сезонний, тому по півроку у мене занадто багато вільного часу.

Варіант: прибирай дома, печи пироги, ходи на йогу, в басейн, косметолога, води дітей на секції і читай книги — не пропонувати,
бо він і так виконується на повну. А час все рівно залишається. І кожен із цих пунктів — це про “жити в моменті”. А щось глобальне, плани, мрії —
все те, що вело мене з моїх 16 років – воно де?

Дехто каже: дайте мені багато грошей і я не буду працювати. Ну я не мільйонер, але на мої потреби достатньо. Але я хочу працювати (одразу
зазначу – я не шукаю роботу, я шукаю мрію, яка буде мене робити такою щасливою, як мене робила журналістика чи тепер (у сезон) робить мій бізнес).

І тепер, після цього пальто в клітинку, яке я хотіла нап’ялити на себе…

До речі, я ще вдягаю синові худі, які мені не подобаються і не пасують, але ж тепло.

Далі буде…

Автор статті: Yuliana.