Згадую як моя прабабуся розказувала мені про війну. Вона народилася 1911 році.
Вона зі сльозами розповідала як тато ховав їх у погріб, як вони не мали що їсти. Прабабуся розповідала і плакала, вона пережила і другу світову війну, народила доньку мою бабусю.
Ніколи не розуміла чому на горищі завжди було багато запасів продуктів…..вони боялися голоду і боялися, що з ними було. Кожне Різдво починалося з пісні Сумний був той вечір в 45 році,вона співала і плакала….
Я тоді була ще мала і не зовсім все розуміла, але росла в страсі про війну….. чесно я не думала, навіть не припускала,що таке пекло буде за моєї пам’яті…… Це страшний сон, страшний ранок в якому ми усі проснулись……. Коли я побачила бабусю вона плакала і сказала у війні народилася у війні і помру….. Просто крик душі……
P.s. а ще моя прабабуся казала: донечко в креденсі лежить поляруш візьми один і зеро піди до склепу і купи хліба….
Моя прабабуся мій ангелик, я вам обіцяю,що ми вистоїмо цю війну,я розкажу своїм внукам нашу історію Вільної України.
Боже Великий Єдиний Нам Україну Храни ??????
Слава Україні! Слава ЗС!
Автор статті: Nadin.
Написати коментар