Пішовши не туди, ми змушені були або ж повертатися назад і по-новому підніматися на гору Кам’янка, або ж шукати шлях «пекельним» жерепом навпростець. Здавалося що заповітна вершина – це космос. Але, це лише так здавалося.

Наша група вирішила обійти зарослі, а потім вже стрімко піднятися вверх. Звичайно, кожен член нашої команди у собі матюкнувся не один раз зі словами «Що я тут роблю, чому я не сидів внизу і так далі». Через якусь годину з лишнім ми таки вилізли на якусь більш-менш нормальну стежину. Дихати стало легше та й наближення до Кам’янки обнадіювало.

Стежина була протоптана, інколи з’являвся жереп, але це дрібниці у порівнянні з тим що пройшли. До речі, вже зараз у мене є думка повернутися сюди ще раз і переночувати з наметами. Ось де був би кайф. Але, мабуть, зроблю це вже наступного року влітку.

Вершина. Нарешті ми до неї дійшли. Що одразу ж кидається в очі, так це величезний хрест. За словами одного з місцевих жителів його поставили не так давно, а саме в 2022 році. Навіть на ньому є сповіщення про рік. З висоти вимальовуються неймовірні краєвиди. Зрештою як і ж кожної з гір Карпат. Коротенький перекус і пора думати як спускатися до нашого автомобіля, адже вечоріло.

І тут ми почули звук від мотоциклів. Виявляється група відчайдухів вирішила дістатися до вершини на цьому виді транспорту. Дорога ж на гору просто ідеальна. А ми десь то блукали….

Звичайно, що спуск був значно легший чим підйом. Йти було одне задоволення. Незабаром ми ще й вишли на класну галявину, де якраз можна було би поставити намет. Не знаю правда як там із водою, чесно не шукав, але згодом таки на воду натрапимо в лісі. Будьте уважні й слідкуйте за маркерами. Є момент, коли треба різко повернути ліворуч із автомобільної дороги на старий райшток. В іншому ж випадку підете в село (забув його назву).

Таки звернули там де треба і ще приблизно години дві йшли лісом. Саме в ньому і є джерело, де можна набрати води скільки захочеш. Чимось мені ця дорога нагадала Аршицю і на похід на тамтешні озера. Теж стежка, по якій треба довго йти.

Був згодом і прикол. В один момент автор захотів в туалет, тільки думав це зробити як побачив якусь тінь. А це дідо років 70-ти збирав у лісі мох і виліз десь невідомо звідки. У мене взагалі склалося таке враження що це була примара. Але, ближче до автомобіля він нас догнав, розповів що збирає трави для хворенької мами й приїхав сюди аж із Міжгір’я.

Цікавий дядько, він ще згодом здивувався на яких вершинах колись нам вдалося побувати.

Чергова подорож завершувалася, гору Кам’янку можемо сміливо вписати у список тих, на яких вдалося побувати. Далі неодмінно буде….

Більше фото з вершини можна переглянути ТУТ.

Автор статті: Vorobus.