Давненько Воробус не писав нічого в рубрику «Імена». Але, муза мене таки знову наздогнала і я вирішив написати про таке цікаве ім’я як – Уляна.
Читати далі...
Ім’я Уляна
Давненько Воробус не писав нічого в рубрику «Імена». Але, муза мене таки знову наздогнала і я вирішив написати про таке цікаве ім’я як – Уляна.
Читати далі...
14.11.2014 р.
Досить довгий час ваш покірний автор – пан Воробус пробував взяти інтерв’ю в цікавої людини, футболіста, селекціонера, хорошого сім’янина – пана Андрія Коробова.
Вічно щось нам заважало, чи то зірки на небі не сходилися, але час таки настав і буквально кілька днів тому ваш автор таки випадково зустрів пана Андрія і відверто з ним поговорив.
Що з цього вийшло читайте далі. Отже, поїхали…
Ну, і завершальною публікацією сьогоднішнього дня у проекті «Пам’ятники» у Львові буде розповідь про пам’ятник п’яничці, про який також не так багато людей знає якби цього хотілося.
Зроблю коротенький вступ. Так от, сьогоднішній день на блозі Воробуса присвячений повністю пам’ятним скульптурам нашого міста.
Кілька днів тому ваш покірний взяв в руки фотоапарат і пішов робити фотографії пам’ятників про які мало хто із людей знає.
Продовжуємо розповідати про цікавинки у нашому місті. Такий вже тематичний день є сьогодні, 13 листопада на блозі Воробуса.
Опісля розповіді про пам’ятник Лучнику, що знаходиться на площі Ринок ми вирушаємо на північний схід, а саме на вулицю Вірменську.
Чим відома ця вулиця, так це своїм вірменським колоритом, великою кількістю генделиків, церквою, різними забавами, а також драбиною на небо, що розташована в тупику на одну із дахів вулиці Вірменської.
13 листопада надворі, падає дощ, холоднувато….
Черговий день наступив, а це означає, що настав час порадувати наших читачів все новими та новими репортажами від автора блогу – пана Воробуса.
Писати, як завжди, є багато про що. Але, сьогодні, до слова, буде тематичний день.
Протягом цілого дня буду розповідати по різні пам’ятники у нашому місті.
Робочий день завершується, тому як не крути, а чергова публікація на блозі про Львів таки з’явиться. Буде вона філософського плану.
Як часто люди плачуть? Буває – скажете ви.
Чому вони це роблять? Щоб показати таким чином свої емоції. Недаремно кажуть, що коли людина поплаче, то їй стає на душі легше.
Але, ж не всі плачуть. Подейкують що хлопці не плачуть?
Чому? Блог Воробуса вирішив це з’ясувати і перевірити чи це правда чи ні.
На політичну тематику Воробус пише не часто. Причина?
Мабуть вона така, що блог більше розважальний чим політичний. І коли постає вибір написати про відпочинок, Львів або розваги, то звісно що віддаю перевагу цим темам перед політичними.
Тим самим вкотре підтверджуючи назву блогу – «Про Львів, життя та інші приколи».
Останнім часом серед фанатів футболу Львівщини ведуться активні дискусії на тему того, а за яку команду взагалі вболівають люди в нашому місті.
Здавалося би варіантів як таких особливо й нема, але вони таки є.
Нещодавно вашому автору довелося побувати на черговому весіллі. Натанцювався, наспівався Воробус досхочу. Але, не лише цим займався я там.
Також автор спостерігав за конкурсами, які там проводилися щоб згодом поділитися ними з вами, шановні читачі.
Можливо з часом вони і вам пригодяться.
Тому, у сьогоднішній публікації продовжимо серію публікацій про конкурси на весіллі. На цей раз – частина п’ята.
Давно говорив, зараз говорю і ще буду довго говорити, що не завжди розвиток технологій позитивно впливає на людей.
Одним особам він дозволяє розвиватися, пізнавати для себе щось нове, а інші як були тупими, так і технології роблять їх ще тупішими.
Чому Воробус так критично відгукується про технології? Про це дізнаєтеся нижче.