Популярним відпочинком серед туристів не тільки в теплу пору року, а і в холодну є похід в гори. Один із таких піших ходів недавно вдалося зробити і мені.

Сходження ми робили на гору Парашку, яка знаходиться у Сколівському районі Львівської області.

Так неохота було зранку вставати і їхати на вокзал, щоб вже там сісти на поїзд, краще вже поспати годинку подумалося. Але, здоровий глузд переборов, мене чекали мої товариші, так що треба їхати.

Наша туристична поїздка розпочалася із потяга за призначенням Львів – Мукачево, відправляється він зараз о 7 годині з головного вокзалу. Потрібно їхати до зупинки Сколе, також як варіант ви можете використати інші потяги або навіть доїхати автобусом.

Ми вибрали потяг. Якихось дві години і ми на місці. В Сколе можна закупитися продуктами якщо ви їх до того не купили, адже по дорозі потрібно робити привали, щоб поїсти, попити води. Це вам не завадить.

На рахунок води, то її брати багато не треба адже десь на третині дороги буде джерело. Бажано пляшок взяти по більше, бо після того водою і пахнути не буде.

Ага, забув сказати. Пива чи якихось алкогольних напоїв на початках не пийте, бо як тільки зайдете в ліс на вас очікує крутий підйом і воно вам може вилізти боком (буде важко йти). 🙁

Заходити в ліс треба зі сторони заправки, там все позаростало, але прохід є.

Після того як знайдете стежку на вас очікує довга дорога до вершини, де прийдеться робити не один привал. По дорозі можна зустріти змій, я особисто одну бачив. Кажуть їх багато буває у травах, тому будьте обережні.

Десь на третині дороги буде вода, а точніше джерело. Воно знаходиться в лісі.

Як його можна знайти?

Коли ідете по дорозі не ловіть гав, а дивіться на знаки. На одному із дерев буде писати білим кольором – вода.

Ще один пункт призначення, який мені запам’ятався – це казкове дерево. Принаймні я його так назвав. Воно велике і незвичайне, на ньому полюбляють фотографуватися туристи. Вилізти важко, але можна.

Ще один пункт який я запам’ятав – це дорога через завали і крутий підйом, там не в однієї людини поти стекли. Але, нічого – зуміли перейти цей шлях.

Коли вже піднімаєшся трішки на висоту йти стає легше, вже помітно гори, вітер вас продуває зі всіх сторін і не так важко йти.

По дорозі можна зустріти багатьох туристів, які також або йдуть на гору або вертаються. Є різні: хтось групою йде, бачив я навіть одного, що сам ішов. Всі хочуть підкорити вершину.

Через годин 6 ми зуміли піднялися на саму вершину – гору Парашку (висота 1268 метрів).

Чому вона так називається?

Історія говорить, що колись на цій горі була вбита дочка чи жінка князя Святослава Володимировича, сина Володимира Великого дружинниками Святополка Окаянного в 1015 році.

Можливо підйом можна зробити і швидше, але все залежить від вас, які у вас сумки і скільки привалів доведеться робити.

Люди були замучені, але це нічого, втома пройде і через деякий час ви будете тільки з посмішкою згадувати як ви йшли на гору.

На самій горі клас, відчуття якби зараз полетиш.

По центру вершини стоїть хрест, але є трішки сміття, яке не сподобалося. Думаю можливо вже настане час, коли люди перестануть смітити!!!!!

На горі ми зустріли туристів із Тернополя, вони прийшли із іншої сторони, а саме від водоспаду Гуркало, куди ми мали йти згодом.

Пообідавши, зробивши фотографії на пам’ять, подрімавши хто хотів, наш загін чи як його можна було ще назвати попрямував далі, у пошуках нових пригод.

Автор статті: Vorobus.