Цими вихідними вашому автору довелося здійснити екстремальну поїздку, а саме у зимову пору я з колегами вирішив піднятися на найвищу гору України – гору Говерлу.

Так як розповісти є багато чого, то мою розповідь я розділю на кілька частин.

Отже, перша частина – це переважно організаційні моменти і початок підйому.

Так сталося, що за кілька днів до поїздки мені зателефонував знайомий і запропонував варіант поїздки із підняттям на згадувану гору. Цей похід не знаю хто там організовує, але він є традиційним і присвячений Дню Cоборності нашої з вами держави.

Я там ще не був, тому одразу ж погодився, хоча згодом вже і задумався чого я туди їду. Літом на Говерлі лежить сніг і можна собі уявити що там відбувається зимою.

Але, сказав, то сказав. Треба їхати.

Наш автобус із приблизно 25 людьми виїхав зі Львова о 8 годині ранку, по дорозі були традиційні для всіх поїздок алкогольні процедури, хтось фільм дивився, а хтось просто спав набираючись сил.

Їдемо ми та й їдемо. Вже трохи підхарило, нарешті КПП перед Говерлою, нас пропустили і все здавалося, зараз доїжджаємо до бази під назвою «Заросляк» і почнеться наше сходження на вершину. І тут почалися проблеми.

На половині дороги наш автобус застряг у снігу, стало зрозуміло, що на цьому наша поїздка автобусом завершилася. Наша банда повилазила з салону і по мало почала рухатися в сторону бази «Заросляк».

Ваш автор поки зібрав речі, вдягнуся як слід, ще з кількома людьми вийшли з автобуса останніми і тут почалися пригоди з присмаком негативу.

Річ у тому, що за нами їхав ще один автобус з людьми, які хотіли підніматися на найвищу вершину і якраз саме наш перегородив їм дорогу.

Люди повиходили, давай просити нас допомогти звільнити дорогу, ми звісно не свині і допомогли. І дарма ми це зробили.

На прохання почекати нас, щоб ми під’їхали разом із цією групою до місця висадки, вони взяли зачинили двері поїхали. Хіба так робиться?

Я такого ще ніколи не писав, але весь мокрий, замучений ваш автор і ще 4 людей просто були в шоці. «Щоб ви не доїхали якраз ви такі добрі», – тільки це і було на думці.

Так воно і сталося. Метрів за 500 їхній автобус застряг в снігу. Я з компанією, минаючи їхню групу хіба посміхнувся. Але, наша група була далеко впереді, ми відстали, телефони поза зоною, прийшлося наздоганяти.

Минули ми нарешті «Заросляк», я з’їв шоколадку і почалося – підняття на Говерлу.

Перше де ми йшли – це був ліс. Йдеш та й йдеш. Всі йдуть з палицями для лиж, льодорубами, а Воробус так, без нічого. На початках я так замахався, що вже навіть подумував чи бува не вернутися мені назад.

Але, як я подивився, що на гору лізуть і діти, і жінки, відразу ж набрався сил і пішов далі. До речі мені ще допоміг привал, який десь через годину робили люди біля однієї із хижин, якщо так її можна назвати.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.