Цих вихідних вашому автору знову довелося побувати на найвищій горі України, яка має назву – Говерла.

Свого часу я вже був на цій горі зимою, але в теплу погоду ніяк не виходило туди завітати і ось нарешті, така нагода випала.

Як ми туди їздили, чи сподобалася мені поїздка, пригоди та інше читайте далі.

Традиційно, наша поїздка розпочалася із площі Петрушевича, куди вже з 5 години 45 хвилин люди почали масово збиратися.

Спочатку, як завжди, люди соромилися один одного і говорили переважно з людьми, яких знають, але я знав, що в кінці поїздки все буде зовсім по-іншому. 🙂

Автобус зібрався і ми вирушили в дорогу.

Чим ми там займалися?

Питання спірне, але скажу, що хто чим. Одні люди ще досипали, бо зовсім рано вставали, інші снідали, інші активно обговорювали майбутню поїздку, а дехто і залицявся до дівчат, а вони були непогані. 🙂

Десь приблизно через годин п’ять ми були в Заросляку, звідки і розпочався наш шлях на бажану для нас гору. Люди з автобуса розбилися по компаніях і піднімалися з швидкістю хто як міг.

Ваш автор, зокрема, з колегами ще робив привали щоб перекусити, скупатися в річці та звісно, що для того також щоб зробити кілька цікавих фотографій.

По дорозі на гору було багато цікавих речей. Найбільше мене здивували одні люди, які піднімалися на гору із малими дітьми. Я нічого не маю проти таких дій, але бачачи, як діти мучилися, я би такого ніколи не зробив. Але, це їхня справа.

Йти на гору в літню пору було набагато легше, чим скажімо зимою, але камні в деякій мірі нам заважали. В одних моментах приходилося подавати руку чарівним дівчатам, щоб вони могли підніматися далі.

І ось нарешті Говерла.

Сніг на вершині лежить де-не-де, хрест, капсулки, люди з різних областей. Тут мене розсмішив один випадок: річ у тому, що я, йшовши на гору, взяв із собою маску-терориста, щоб не обпекти лице сонцем.

Так от, підходять до мене зовсім незнайомі люди і кажуть: «А можна з вами сфотографуватися?». 😀 Я, і люди, що були зі мною вимерли з сміху. 😀

Звісно, що я не міг відмовити людям в бажанні зробити фото, але оці слова з моїх вуст: «Три гривні фотографія» мене ще більше розсмішили. 😀

Наша банда поїла, зробила фото на пам’ять у всіх ракурсах і тоді на нас очікував спуск. Отут стало дуже весело і зараз ви зрозумієте чому.

По дорозі назад нас застав дощ, який згодом переріс у град. Я спершу спробував надягти на себе дощовик, але він мені мало в чому допоміг. Дощ намочив дорогу і люди бувало знаходило «рубля». 😀 Я особисто впав разів десять і штани були такі що можна було зразу викидувати. 😀

З горем-пополам люди дійшли до автобуса, хтось може був незадоволений дощем, але такого щоб комусь не сподобалася поїздка навіть не було чути.

Ось таким вийшов наш похід на гору Говерлу. 🙂

P.S. Користуючись нагодою, дякую всім людям, які їхали зі мною в автобусі за хорошу компанію і прекрасно проведений час. 🙂 Lviv – forever!!!

Автор статті: Vorobus.