Україна має таланти. У черговий раз я в цьому переконуюся. Коли побачиш чи почитаєш шедеври зовсім незнайомих світу людей, то аж дух перехоплює.
Одразу ж собі задаєш питання: «Як у них це виходить».
Вчора до нас в редакцію надійшов лист від людини з ім’ям Богдан, де він, при можливості, просив розмістити його вірші, які юнак написав власноруч.
Наш сайт завжди підтримував таланти і відмовити Богдану не міг.
Пропоную ознайомитися із віршами пана Согора Богдана Андрійовича:
Хоч ми з тобою дуже різні люди,
І кожен стежкою життя окремою біжить,
Але я вірю, так назавжди буде,
Цій дружбі сильній суджено назавжди жить.
Бувають дні, коли в душі тривога,
І зрозуміти біль сердечний,
В стані ти лишень,
В ці миті-ти найкращий лік, і безперечно,
Розбити здатний смутку камяну мішень.
Слова твої для мене не пусте звучання,
В них завжди мудрий і глибокий сенс,
Вони, буває, у важкі хвилини,
Як крила, зможуть підійняти до небес.
Буває часто, що терпіти вже не сила,
Твої знущання, сумніви в мені,
І мій вогонь ти вже не раз гасила,
Та знову, вкотре прошу вір мені..
З тобою щирості моїй немає межі,
Без таємниць перед тобою навіть уві сні,
Коли до мене ти приходиш в ангельській одежі,
Благати я не перестану: Ти повір мені..
Моє кохання щире,
І рядки ці лиш для тебе,
Я дарувати їх би в світі цім нікому не зумів,
І втретє прошу – вір мені кохана,
Не випадково я тебе в житті зустрів.
Мені не раз ти обрізала крила,
Топтала трепетливі почуття,
І хоч бувало опускали сили,
Та все ж живу для тебе це життя..
Я часто задавав собі питання,
Не міг заснути в небо зводив зір,
Чи щирим є твоє палке кохання,
Чи це уяви буйної моєї твір..
Коли я біля тебе в серці скрипка,
Життя моє святкує гучно пір,
І я тебе благаю, сильно – палко,
Мені ти тільки дуже прошу вір..
Бо я тобі завжди говорю щиро,
Без всякого лукавства і брехні,
До тебе почуття мої невинні, чисті,
Я прошу, я благаю просто вір мені.
Немов в бездонний океан,
Поринув я в твої прекрасні очі,
І хоч ти ріжеш серце до глибоких ран,
Без тебе жити більше я не хочу..
Ти поселилась у моїх думках,
І живиш все єство моє своїм творінням,
З тобою я поборю смерті страх,
Життя віддам, перетворивши у терпіння,
Бо краще, в незліченні тисяч раз,
Відчути раз хоч губ твоїх торкання,
Аніж доживши сивих літ,
Без тебе вести цим життям скитання.
Ти мій початок ,ти і мій кінець,
Ти схід святого сонця в світлі ранку,
І навіть в сні являєшся мені,
Але завжди чомусь відходиш на світанку.
Коли ще жив блідими буднями,
Де мало все свій скурпульозний сенс,
Коли блукав дорогами прямими, блудними,
І голови не підіймав я до небес..
Життя минало день за днем штовхаючи,
Плило, мов в морі човен без вітрил,
Я ще тоді не вмів іти – кохаючи,
Хоч і без тебе часто бракувало сил.
Та лиш тоді, коли зустрів її – єдиную,
Мені Бог нею щастя дарував,
І дні мої немовби павутиною,
Тоді у світлі барви пронизав,
Тепер живу я і ціную кожною земною дниною,
Адже зустрів тебе– мій щастя благородний дар.
І вдячний Богу, що нагородив мене людиною,
Котра для мене вище сонця, неба, вище хмар.
P.S. Хотілося би почути вашу думку, шановні користувачі блогу, про вірші юнака. Буде з Богдана поет? Як на мене, досить непогано.
Автор статті: Vorobus.
Мене ці вірші дуже вразили! По перше, дуже рідко у віршах про кохання проскакує реалізм, в основному такі вірші пишуться на повністю романтичній основі!!!
Богдану вдався дуже цікавий хід – поєднати у віршах реалізм і романтизм, це насправді круто!!!
По друге слова і рими – прості і зрозумілі кожному!!!
Особливо мене вразив другий і останній вірш, вони зараз мені дуже близькі до серця!!!
Молодець Богдан, так тримати!!!
Бажаю тобі успіхів на творчій ниві, і усіпіхів в особистому житті!!!
А ще я вважаю, що такі вірші заслуговують на видання збірки!!!
дуже гарно! ти – молодець, так тримати!
Файно, мені сі сподобалось :).
Автору бажаю побільше щасливого кохання і по менше віршів про кохання нещасливе. 🙂
Здається в попередньому пості зробив граматичну помилку, звиняйте 😳
Вірші Богдана – романтичні,
прагматичні та доволі реалістичні.
Заслужив цей пан нашу повагу,-
бажаємо йому творчої наснаги!
класні вірші аж за серце бере 😥
Богдан закоханий несамовито,
І пише він про почуття свої,
І про любов – яку не знав він досі
Любов – яку пізнав тепер.
Вона для нього світла наче ангел,
Із поглядом не описової небесної краси,
Хоч зрідка біль вона йому приносить,
Богдан простить, й на все готовий
Без неї жити більше він не зможе.
Богдане і нехай це почуття не покидає тебе, нехай живе у твоєму серці завжди!
О_о. Вірші в нормі!!!
“Немов в бездонний океан,
Поринув я в твої прекрасні очі,
І хоч ти ріжеш серце до глибоких ран,
Без тебе жити більше я не хочу..”
Франик і Шева відпочивають!!!
Супер!!! Молодець.
Ну во нарешті попустило Богдана
від ролі крутизного Поцона,
почав вірші писати знов
і перестав своєї долі “пити кров”.
Від сьодні візьме всьо у власні руки
і взується в ковбойські закаблуки.
Бо жизнь – вона минуча,
і куда уже-
пускати слюні і цюнять в галіфе.
Так шо давай, хапай перо у руки,
Беру тебе я певно “на поруки”.