Воробус і на далі розвивається й сьогодні вдалося відкрити для себе нове захоплення – кінний вид спорту.

Щоправда, участі в змаганнях я не брав, а лише пробував вчитися їздити верхи. До цього колись, пригадую, вже катався на коні, але було це дуже давно й неправда. 🙂

Де у Львові можна покататися на конях?

Ну, звичайно що довго думати не треба де – на львівському іподромі, що знаходиться неподалік стадіону «Арена Львів». Він діє й туди можна прийти та замовити собі покатульки верхи й не лише…

Поїхав я туди з хорошим приятелем – п. Вертолітом. Олег більше мастак в цьому ділі й вже неодноразово запрошував мене спробувати себе у кінному спорті, а не лише у футболі.

Чесно скажу, коли ми сьогодні їхали кататися на конях, то думав, що вже нічого не вийде. Буквально перед самим іподромом нас зустрів такий дощ, що поки дійшли до конюшні сухого місця на нас вже не залишилося.

Настрій трохи почав зникати… але його підняла кицька, яку працівники конюшні №1а називають – леді термінатор. Вони ніби запрошувала нас до себе…

За мить ми й побачили дівчинку – Марту (тел: 096 8441621), яка згодом буде вчити нас навикам верхової їзди.

А ось вони й коники.

Першого звати – Каспер (прямо як герой з мультфільму). Йому три роки, він- жеребець. Це дівчини особистий кінь. Любить багато бігати.

Другого звати – Західний Вітер, мерин. Цей трохи лінивий, але не менш класний.

Що покататися на конях людині з гаманця треба викласти – 250 гривень за годину. Можна замовляти як прогулянки територією іподрому, так і робити фотосесію. Також є можливість купити абонементи.

У вартість покатульок входить робота інструктора, а також каска.

Без неї вас ніхто на коня не посадить. Катання без інструкторів дозволяють лише після навчання. Це все приходить з часом…

Що ж, теорія позаду й мене запрошують на покатульки. Роблю я це само собою з інструктором. Проходжу коротенький інструктаж і за мить я вже на сідлі.

Звичайно побоювання, щоб часом не впав на землю, виникають, але дівчина Марта (класний інструктор) мене одразу ж заспокоює й наказує триматися за сідло, а також не горбитися. До речі, сколіоз тут можна швидко вилікувати.

Спершу мене просто водять, а потім вже й пробую їздити так званою – «риссю». Це кінь починає потрохи стрибати. Ось тут вже треба трохи навичок.

Пару хвилин і мені вже виходить значно краще. Відчую, що кінь потрохи до мене звикає. Я його ще пробую гладити й він стає ще люб’язніший.

Загалом, як на перший раз вийшло досить таки непогано.

Прощаюся з Каспером, Мартою та, звісно, що кицькою – «Леді Термінатор», щоб повернутися знову?!

Автор статті: Vorobus.