facebook

Транспортні казуси або як мені так і не вдалося поїхати на Пікуй

Гора Пікуй

Те, що Воробус у відпустці відомо усім. Нарешті.

Тому, гаяти час не став, а вирішив одразу ж у понеділок поїхати в гори. Карпати до нас дуже близько, то ж чому не подихати свіжим повітрям.

Тим більше, що у горах вже давно не був. Гору Ключ не рахую, адже це занадто мала вершина.

Куди вирішив їхати цього разу? Вже давно хороший приятель пропонує сходити на гору Пікуй. Бував там свого часу три рази, але завжди знаходжу для себе щось нове. Та, навіть хотілося би вже зараз побачити статую Ісуса Христа.

Автомобіль використовувати ми не стали, а вирішили їхати старим методом – автобусом Львів – Ужгород. За якихось три години треба вийти у селі Біласовиця й далі вже робити підйом на найвище вершину Львівської області.

Все це добре, але ж ще й доїхати треба. На жаль, вчора цього зробити так і не вдалося.

Приїхали зранку на автовокзал, сидимо чекаємо автобус, аж раптом приятель каже, а може я піду гляну на табло чи він дійсно їздить. Яким було наше розчарування, коли ми дізналися, що автобус на Ужгород не їде через поломку.

Що робити? Не вертатися ж додому. Миттєво запланували собі їхати в Тухлю. Рання година й невідомо, коли їде перший автобус у цьому напряму, то ж поїхали на вокзал. Саме там з приміського вокзалу має курсувати потяг Львів – Мукачево. Час його відправлення – 7 година 43 хвилини.

Їхали довго. Львівські водії автобусів нікуди не поспішають. З труднощами, але таки приїхали й отетеріли. Виявляється до 10 серпня даний потяг не курсує, а наступний аж о 9 годині.

Остання надія – це потяг Лисичанськ – Ужгород. Йдемо на вокзал, скрізь ремонти, бомжі розривають смітники ніби це не 21 століття, а десь 16-е. Підходимо до головного входу, а там корки. Виявляється якийсь рогуль заїхав на пішохідний перехід бусом і грузить в салон свого буса мішки з картоплею. Люд не став терпіти й водій ледь не отримав по голові. Ніби пів на 8 ранку, а люди не сплять.

Вирок касира головного вокзалу був не оптимістичний – квитків на потяг нема.

Колись у сторону Славське їздили автобуси з площі Двірцевої, а тепер тут пусто. Ремонт.

Єдине куди легко доїхати, так це у Городок. В цьому напряму транспорт їздить дуже часто.

Останньої краплею нашої подорожі стала бабуся з візком. Я, чесно, не знаю чому люди стали такими затурканими. Про що вони взагалі думають?

Стоїмо думаємо що робити, їде бабця на возику везе невідомо що і навіть не роздумуючи наїздить колезі на ногу. Ні вибачення, ні привіт, ні папа. А потім ще бідкається що її хочуть бити.

Що не робиться, те робиться на краще. Вирішили відкласти подорож у Карпати. Колись ще поїдемо. Життя триває.




Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*