facebook

Зустріч (романтичні фантазії). Частина перша

Площа Свободи

Імена та події у цьому оповіданні є видуманими. Будь-які співпадіння є випадковими.

«Бачимо в-ві сні сонячні вогні,
У полоні ночі ми ховаємо сльози,
Іноді веселі, а іноді - сумні сни,
Але найчастіше просто дах зносить.
І залишається мріяти лиш».

(М. Бойко)

Звичайний виїзд у Харків не передбачав нічого такого, що могло би вплинути на настрій Антона. У нього все було за планом. Спочатку у п’ятницю він мав зустрітися з деякими друзями, з якими його пов’язувала робота. А ввечері він мав піти на мілонгу – танго-вечірку. Він так давно хотів потанцювати саме тут, у Харкові.

І саме напроти ХАТОБа, біля Дзеркальної струї. А наступного дня він хотів поїхати на футзал у спорткомплекс «Каразінський».

Така вже була звичка: Антон практично кожного разу, коли приїздив у Харків, їхав у цей спорткомплекс, щоб подивитись на хороший футзал та поспілкуватися зі старими друзями. З цим спорткомплексом Антон багато що пов’язувало. Його сюди тягнуло минуле. Тепер же він обіцяв своїм подругам, Титулі та Дуді, що приїде подивитись на їх гру. Але вранці сталося дещо таке, чого Антон ніяк не міг передбачити…

Це була п’ятниця. За звичкою, випивши ранкової кави в улюбленій кав’ярні, він спустився в метро, щоб поїхати трохи погуляти на Майдані Свободи. Він любив гуляти цією площею. Йому здавалось, що це – найспокійніше місце в усьому Харкові.

І це – при тому, що навколо багато людей, всюди їздять машини. Однак, йому подобався цей Майдан Свободи. Тому що тут він міг трохи посидіти на свіжому повітрі, побути наодинці зі своїми думками, а іноді і згадати минуле – нереалізовані мрії, минулі поїздки, які водночас додавали як позитивних емоцій, так і негативних.

Це було єдине місце, разом з пам’ятником Тарасові Шевченку, де Антон не відчував того енергетичного вампіризму, який відчувався майже щоразу, коли доля заносила його (тобто, Антона) у Харків. Він водночас любив це місто, але ненавидів за те, що воно для нього стало енергетичним вампіром, висмоктуючи практично всю енергію.

Особливо це відчувалось саме у метро, тому що там було легко увійти у депресивний стан. У Києві чомусь такого ніколи не було. Навіть у Львові, де метро взагалі немає. А Харків чомусь завжди змушував віддавати йому всю свою енергію. Тому, неодноразово бувало таке, що Антон їхав додому з Харкова морально та енергетично спустошеним.

Далі буде...




 

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*