facebook

Зустріч (романтичні фантазії). Частина друга

Харківське метро

Але саме у метро відбулась подія, до якої в той день Антон аж ніяк не був готовий.

Він спокійно переходив з червоної лінії метро на синю. Зі станції «Майдан Конституції» на «Історичний музей».

Він йшов через перехід, нікого не чіпав, думав про майбутню вечірню мілонгу. Він так давно хотів потанцювати у Харкові… Аж тут хтось акуратно його зачепив за руку. Антон повернувся, щоб побачити, хто це раптом його зачепив – всяке може бути у метро. Можливо, хтось хотів спробувати поцупити у Антона гаманець, але схибив? Про це Антон подумати не встиг, адже побачив дуже знайоме обличчя. І не просто знайоме, а знайоме до болю. Тільки ця людина могла так акуратно зачепити руку Антона. Це була Ніна.

Колись вона була найкращою подругою Антона. Навіть трохи більше – вона була для нього майже рідною людиною. Скільки хороших моментів було у них за той час дружби, яка тягнулася ще з часів навчання в інституті. І скільки їх ще могло би бути, якби не деякі обставини, які поставили хрест і на спілкуванні, і на дружбі. У той час Антон дуже сильно переживав ці події. Здавалось, що від нього від’єдналась частинка душі, і цей пробіл так і залишився незаповненим. Мабуть, так себе відчувають люди, коли втрачають своїх та близьких. Мабуть, такі емоції можна порівняти з емоціями підлітків через нерозділене перше кохання. І ось – така несподівана зустріч. Хоча, чому несподівана? Колись Антон мріяв саме про таку зустріч з Ніною. Однак, він водночас боявся цієї зустрічі, бо не знав, як себе поводити, тому що за довгий час накопичилось багато емоцій як позитивних, так і негативних.

Ніна? Ти? – Антон був явно приголомшений цією зустріччю, тому на мить навіть трохи розгубився.

Так, я. Привіт. – відповіла Ніна. – А ти хіба мене одразу не впізнав?

Зараз впізнав. Просто, якщо чесно, трохи злякався, коли відчув, що хтось мене зачепив за руку…

Може, ти і не злякався би, якби дивився прямо, адже я йшла тобі назустріч. Я одразу тебе впізнала. А ти чомусь не дивився вперед, як завжди, був у своїх думках. Тому, я і зачепила тебе. Як тоді, в інституті, пам’ятаєш?

Як же це давно було!!! Інститут!!! І це був п’ятий курс!!! Звичайно, Антон дуже добре пам’ятав цей епізод!!! Тоді він стояв у дверях однієї з аудиторій і чекав, поки з неї вийде друг, щоб піти з ним репетирувати нові пісні. У той же час Ніна йшла коридором у напрямку кафедри. Антон її бачив, але не хотів її зупиняти на кілька хвилин, бо вона була зайнята робочими справами. Але вона сама підійшла та зачепила Антона за руку і пішла на кафедру, перед цим обмінявшись з ним поглядами та подарувавши йому свою усмішку. Вони потім поспілкувались на наступній перерві, але то вже були деталі…

І зараз Антон, звичайно, пригадав цей епізод з того спілкування, тієї дружби, яка була з Ніною… І він не вірив своїм очам, тому що вже навіть перестав думати про зустріч з тією дівчиною, яка колись була для нього найкращою подругою… Але ось як життя повернулося…

- Так, звичайно, пам’ятаю. Але, чесно кажучи, я не думав, що сьогодні тебе зустріну. – сказав Антон, хоча насправді він хотів сказати трохи жорсткіше. Він хотів сказати, що життя його не готувало до такої зустрічі. Однак, побачивши колишню найкращу подругу, подивившись у її очі, він зрозумів, що так жорстко він просто не може сказати. Але Ніна, як і колись, ніби відчула те, що хотів сказати Антон. Вона відчула холод у його словах.

- Ти не радий нашій зустрічі?

- Ніно… До чого такі питання? Звичайно, радий! Просто… Я не можу тобі пояснити… Просто я дійсно не думав, що зустріну тебе саме сьогодні і саме тут, у метро. – Антон вже починав трохи нервувати, бо не знав, що сказати. Він не хотів її засмучувати якимось неправильним вчинком або словом. І вона мала це зрозуміти.

- Якщо хочеш, можемо сьогодні зустрітись у другій половині дня, і не в метро. Як ти ставишся до такої пропозиції? – Ніна вирішила проявити ініціативу.

- Сьогодні ввечері я не можу. У мене вже є плани. – відповів Антон, і тут він не брехав.

- А коли ти зможеш?

- Ніно, я не буду тобі нічого обіцяти. Єдине, що я хочу сказати – я у Харкові до завтрашнього вечора.

- Тоді якщо матимеш вільний час – напиши або зателефонуй. Ти ж пам’ятаєш мій номер телефону?

- Так, пам’ятаю. Я наберу.

А ось тут Антон був змушений збрехати. Він вже давно видалив її номер зі свого телефону. Це була спроба остаточно спалити всі мости та стерти всі спогади (хоча ці спогади іноді приходили у снах). Але ж були ще соцмережі.

Він, звичайно, міг написати, але подумав, що це – погана ідея. Саме так – погана ідея. Так Ніна охарактеризувала спробу Антона зустрітись у Харкові, коли він їй дзвонив востаннє. Саме після цього він вирішив видалити телефон Ніни раз і назавжди.

Далі буде...




 

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*