Сон
Захмелілий промінь до ран б'ється грудьми в холодне скло. Дзюркіт його гарячої крові, що струйкою ллється по шибці, будить тебе, і ти поволі повертаєшся до буденної реальності.
Об'їздивши незмірний Всесвіт, ти починаєш розуміти, що Львівський вокзал був лише ефемерним витвором твоєї сірої речовини. І чисті вагони потягу, і звалища бетонних шпал, і залізні колеса, а на обличчі - порох століть - це все лиш сон. Свідомість поволі кристалізується в крихти світла, і старий бувалий наплічник біля ліжка здається тобі таким рідним та близьким, що ти не можеш розлучатись з ним сьогодні. Ти ховаєш свої канапки і термос з кавою у пузатий клунок - і в дорогу.
Читати далі...