І все ж, не дивлячись на всі досягнення людства, людина дуже дурне створіння.

Чому коли у людини є все для блага: життя, здоров’я, їжа, вода, батьки – вона відчуває себе бідною і каже що в неї нічого немає, і вона нещасна людина, При тому, що вона дуже навіть щаслива.

Їй треба більше, їй треба айфон, їй треба одяг від “Армані”, Їй треба паркінг з 5 машин біля свого вікна з видом на море загальною ціною в мільйон доларів.

І ось уявіть ви прокидаєтеся в будинку на березі моря, з вікна прекрасний вигляд, по-ліву руку у вас лежить айфон останньої моделі, по-праву планшет вкритий камінням від “Сваровскі” разом ще з одним айфоном, стоять шафи, набиті брендовим одягом, паркінг з дорогущих машин перед будинком із власною охороною, і при цьому всьому “Багатстві” їй нікому сказати: «Доброго ранку» .. Хіба це щастя?!

Чому коли ми проходимо по вулиці і бачимо людину в бідному одязі, що сидить і просить милостиню, то перша думка яку думає людина це – “Так тобі й треба, менше пити треба” або “Боже, Наркоман, до чого ж ти докотився. . ” І навіть не припускаючи, що МОЖЛИВО в людини, біда, горе, ніхто не цікавиться чому так з ним сталося, замість того, щоб дати хоча б гривню йому на той же самий Хліб. Так ні, ми підемо собі і купимо пиво! Але цих 5 гривень, ми витратимо на себе, і нас не буде тиснути “жаба” що ти не віддав ці гроші просто так ..

Чому деякі люди можуть приїхати, і бачачи людину всього лише в перший раз подарувати йому тисячу гривень, а ми скупимося копійками?

Чому коли ми чуємо по-телевізору що дівчинці 2 роки, і їй потрібно терміново операцію, дівчинка помирає для лікування треба 100 тисяч доларів, то ми думаємо – “Та, що вона одна така? Мені гроші ж потрібніші, ось свята на носі, треба ж нажертися, напитися, а потім на наступній день біля вбиральні простояти пів години, шубку потрібно купити, щоб не соромно було що ось однокласниця одягнена в новому, а я все в тому ж, старому ..

В Україні живе майже 46 мільйонів людей, хоча б по КОПІЙЦі зібрати з кожного другого, люди б врятували людське життя. Добре, що у вас все добре, ви здорові, у вас сім’я, робота, стан те чи інше. Але, дай Бог ви опинитеся завтра в такій же ситуації? І що? Уявіть вам треба буде допомога, і ваше життя буде в руках інших людей, а не в ваших руках, страшно, правда?

Адже, може настати такий час, що при питанні “як справи?” Вам доведеться самим же і на нього відповідати …

Людина не стільки дурна, що примудряється мало того що не любити когось по-справжньому, так вона примудряється ще й себе не любити. Ми примудряємося наживатися самі на собі.

Уявіть ви там на парі, або йдете з роботи. Мама дзвонить вам і говорить. “Назар, купи будь-ласка як будеш йти додому хліб, молоко, печиво, оливкову олію і кілограм бананів, наприклад. Все це буде коштувати, грубо кажучи, 60 гривень.

Ми купили, принесли додому і говоримо мамі, Мама віддай мені будь-ласка 80 гривень. ( Саме 80, я не помилився), бо мені завтра їхати в інститут, а це мої останні гроші. Ну і звичайно, як будь-яка мати вона дасть 80 гривень, не питаючи чому 80. Ми заробляємо самі на себе, не дивлячись на те, що все, що ми купили, ми ж ввечері і будемо їсти. А взяли ми 80 грн. а не 60, тому що завтра по-дорозі на навчання, треба собі придбати пивка, і пачку сигарет, щоб було що робити на перервах між парами, при цьому у нас залишиться тих же 60 грн. Круто, правда?

Чому, коли ми бачимо дівчину трохи більш відкрито одягненішу ніж інші, Ми говоримо: – Повія! З чого ви мать вашу це взяли?? Чому ми тоді на хлопчика з обтягнутими штанами не говоримо педераст? Це жахливо усвідомити, що через людську дурість вмирає щодня сотні людей, але ж ми могли їх врятувати. А ще жахливіше, що ми вбиваємо себе, як морально так і фізично, ми вбиваємо в собі те, що було в нас закладено, любов, чесність, чуйність, любов до близьких, до самого себе.

Розповідаю що зі мною сталося днями. Був я в гостях, затримався трохи, дзвонить бабуся і каже “Назар, не працює ЛІФТ”. Це звичайно дуже погано, і я відразу ж подумав що треба комусь дзвонити, просити щоб винесли мене на поверх, поверх 5 з цього нести не мало.

Набридати я ні кому не люблю, тому що звичайно ніхто мене носити не зобов’язаний … Я став сподіватися що ліфт таки прийдуть і полагодять. Як виявилося даремно сподівався .. Зрештою довелося нести людині в якого я був в гостях, і моєму сусідові моєму ровеснику, який мене здивував, і ніс мене на рівних з 40 річним другом! Загалом вийшли ми на 3 поверх стоїть десь чоловік 15, всім років по 17-20, і той один що по-старше каже, “Хлопці, допоможіть винести тут два поверха”. Всі стояли як укопані, що в загальному мене і не здивувало. Підійшло всього лише 2 людини, мабуть які нічого не брали і не курили в цей вечір :D, один з них був хлопець, який живе в моєму будинку, спасибі йому за допомогу.

Решта напевно так і продовжували здивовано стояти і роздуплятися, що це їм таке запропонували зробити ?!?!? Кого нести? Куди? о_О

Про яку ми тоді можемо говорити взаємну любов, і повагу, якщо ми не любимо самі себе?

P.S. Перекладено із російської, саме на цій мові було написано оригінал.

Автор статті: Razan.