«Як я малим збирався на весні…», «Мені тринадцятий минало…», Детство, детство…» – саме такі вірші чи пісні згадуєш, коли вже стаєш дорослим. Коли ми були малими, то хотіли стати дорослими, перед нами би відкривалися всі можливості, ніхто нічого би нам би не забороняв.

Стали ми дорослими, пішли клопоти, сім’я, діти, обов’язки і так далі. Хочеться знову поринути у дитинство і щоб нічого нас не хвилювало.

Сьогодні знову слово матиме наш активний дописувач пан Razan який зараз перебуває за межами Батьківщини,  якщо бути точнішим в Італії. Щось йому видно стало сумно, що дитячі роки минають і він вирішив подискутувати на тему: «Коли я був маленький».

Коли я був маленький, мені було достатньо мати аркуш паперу для того, щоб уявити себе якимось художником, який сидить на великій-великій безкрайній траві, де дме легкий вітерець, співають красиво птиці.

Коли я був маленьким, мені було достатньо маленької машинки, для того щоб щиро посміхнутися, для того щоб уявити себе якимось великим гонщиком.

Мені було достатньо звичайного надувного шарика, щоб уявити себе великим футболістом.

Я з радістю засинав, і чекав наступного дня, щоб піти в пісок погратися з друзями. Або поїхати проїхатися парком, послухати спів птахів. Я лягав в 11 і прокидався в 7, щоб більше за день побачити, почути, відчути.

І ось пройшло 12-15 років. І що я маю?

Я розівчився мріяти, розівчився вірити в чудеса.

Сьогодні, дай мені машинку в руки, я не те що помріяти і пофантазувати не зможу. Я взагалі не зрозумію, як я міг цим гратися.

Я розівчився радіти.

Якщо в дитинстві прокинутися з гарним настроєм вранці це було звичайне діло.

То тепер, якщо я прокинувся з хорошим настроєм то це  неймовірне щастя.

Я розівчився засинати з ентузіазмом. Я не мрію перед сном, і не поспішаю до завтрашнього дня.

Але знаєте, дещо я все таки не розівчився робити.

Я також літаю у своїх снах. Літаю у своїх мріях.

І що найгірше, я розівчився плакати. Можливо душа ще вміє плакати, але дуже тихо, десь на одинці з собою, а от очі – забули!

Висловлюю подяку Назарію за те, що нас не забуває і активно наповнює блог. Давай повертайся в Україну, без тебе тут скучно.

P.S. Найближчим часом на блозі Воробуса буде черговий бліц із нашим активним дописувачем. Тема проста – життя за межами України: що змінилось у житті юнака, за чим і за ким сумує, що робить і т.д.