Продовжую розповідати про нещодавню мою подорож із компанією на Боржаву. Першу частину розповіді ми завершили на тому, що поївши, сфотографувавшись, Воробус і компанія почали спускатися з гори до пункту, де ми починали свої подорож, а саме до водоспаду Шипіт.

Кругами йти ми не хотіли, а отже вирішили піти навпростець. Спуск був достатньо крутий, тому на деяких ділянках ми просто брали і катулялися. Звісно, це небезпечно, бо можна натрапити на якийсь камінь, але хто не ризикує, той не п’є шампанського.

Ваш автор також кілька раз так спускався, що викликало у компанії великий сміх і що ще цікаво було, так це велика кількість кущів чорниці. Чесно скажу, стільки я ще не бачив ніколи.

По дорозі ми бачили на пагорбах бабусь, дідусів, дівчат, що збирали ягоди, які згодом продають.

Нарешті крутий спуск ми подолали, Воробус подер один кросівок, 10-ти хвилинний перепочинок біля джерела чи то річки, і знову у путь. Рюкзаки вже були ранчо легшими, єдине що давалося взнаки це втома. Сил, щоб піднятися до гори було віддано вдосталь, тому якнайшвидше хотілося прийти вниз, розбити табір і полежати під карпатським небом.

До водоспаду Шипіт ми спустилися досить швидко, по дорозі у хвилинах тридцяти від нього ми залишили нашу подругу, щоб та розпалювала вогонь, а самі пішли за речами.

Те, як ми піднімалися на верх – ніколи не забуду. Рюкзаки були настільки важкі, що прийшлося багато разів зупинятися, та і дорога була не альо. Дерева завалені, де-не-де були зсуви грунту, тому треба було бути досить таки обережним.

На одній із ділянок дороги мені навіть хотілося викинути кілька пляшок 1517, але, згадавши пана Марсело зрозумів, що цього не треба робити, бо засміє як приїде.

З рюкзаками піднімалися ми більше години часу, люди вже мовчали, бо сил практично не було. Але, які ми були задоволені, коли по приході на місце дислокації побачили, що наша подруга вже розпалила вогонь і наготувала їсти.

Нарешті можна розслабитися. ..

Що цікаво і кількох метрах від нас вище був розташований табір, де жили дві тітки з Росії. За їх словами, вони тут вже давно і втекли з міста, щоб просто відпочити від цього всього хаосу. 🙂

А що ми далі? Співи, страшні історії, танці, шашлики, все це було і вечір був би завершився не знати коли якби не прикра історія із мобільним телефоном вашого автора. Після цього епізоду, настрій у мене погіршився і я просто пішов спати.

Люди ще веселилися, але цього я вже не бачив.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.