Кожна маленька людина (тобто пересічний громадянин) держави залежить від політиків та їхніх рішень.

У цивілізованому світі політичний сегмент настільки незамітний, що часто швейцарець чи француз не назвуть прізвище жодного міністра уряду своєї країни. А самодовольні й пихаті американи (то ті, що в USA) взагалі голосують під час виборів за «сімейною традицією»: одні за слоників, інші за осликів і блювати на те, які там прізвища засвітяться у сенаті чи конгресі. І при таких розкладах живуть вони краще, не дивлячись на кризу та постійну демонстрацію незадоволення соціальними проектами урядовців.

В Україні ніби теж криза, народ і насілєніє востока теж однаково не задоволені. Але різниця між нами (українцями) і ними (штатно-европейцями) у тому, що ми знаємо усіх своїх політиків (від районно-обласних чиновників-маргіналів до центрально-столичних народних слуг-проффесорів та їх завжди обдарованих й талановитих мажорних нащадків, що звіздяться у всіх таблоїдах). При чому ми усі настільки наївні, що думаємо ніби-то в Україні є чесні й нечесні чиновники і політики, видумуємо собі позитивний ідеал і злого ворога та, найперше, починаємо сваритися за політичне собі придумане з кумом, братом, попутником у маршрутці (якщо їхнє політичне собі придумане відмінне від НАШОГО І ЄДИНО ПРАВИЛЬНОГО).

Далі ще маразмніше. Починають формуватися регіональні уподобання: кримчаки кричать про порятунок шляхом інвестування у виноградники і баштани, людство Юзівки впевнене, що центром Всесвіту є Донбас-арена, яка є СОНЦЕМ для інших футбольних стадіонів України і тільки на зеленому газоні може бути життя за життя і життя після смерті. Не відрізняються у своїй оригінальності й галичани. Вони свято вірять, що все зло від матюка «здрааствуйтьє», а Божа благодать прийде коли усі миряни світу будуть вітатися: «Слава вільній, незалежній, соборній, святій, невинномученій рідній матінці Україні!» А підчас виголошення сього тексту обов’язково має бути пущена дуже солена сльоза із лівого ока бо крапля мала б скапнути на груди в ділянку серця.

Аналіз причин політичного поділу України та принизливого існування українців (причому саме тих, які реально працюють і створюють національний продукт) можна продовжувати до безконечності…

А може вистачить аналізувати і корчити із себе інтелектуалів-босяків, може пора зрозуміти, що поділити хочуть нас, а ми реально єдине ціле, здатне ондим тільки подихом знищити заразу України – політика, чиновника і, навіть, даїшника (вони вже теж дістали!). …Вибори на носі. Усе в нас вийде.

СЛАВА УКРАЇНІ!