Приналежність до етнічної групи, народу, релігійного напрямку, мови – дає можливість людині як глобальному індивідуумові ідентифікувати себе у цьому світі. Правильним є культивування ідеології расової, релігійної рівностей. Правильною є ідея рівності людей перед Богом.

Усе це правильно. Але чи варто стирати у головах людей інформацію про саме їх національну приналежність. За будь-яких обставин, культивування рівності націй має передбачати дію на постійне підтримання ідеї розвитку кожної окремої національної групи – народу. Бо, якщо стреться відмінність між народами пропаде сама ідеологія про їх рівність. (Не твердження, а дурня якась, словоблудіє).

В українських реаліях багатонаціональної країни з домінуванням етнічної титульної нації (українців) дуже важко оприділитися з національною приналежністю громадянина. Тобто, зараз складно достеменно точно говорити про етнічний склад населення держави. Український діючий паспорт і новий (біометричний) не передбачають графи про національність.

Представники опозиційних фракцій Верховної Ради вже зареєстрували й готують нові законопроекти про зміни до Сімейного кодексу та зміни у паспортах громадян, щоб внести (тобто повернути) графу про національність.

Коли цю норму відмінили керувались європейським стандартом. У них дійсно в паспорті вказується виключно громадянство. Але реалії Європи настільки інші, що жоден житель старого світу не має проблем із своїм етнічним самовираженням. Представник кожного народу там має можливість для національної самореалізації. Поліетнічний світ Європи з існуванням національних держав давно забув міжнаціональні конфлікти та можливість утисків однієї нації іншою. Тому немає потреби формалізовувати і так дійсне.

Українці ж постійно відчувають опіку «старшого брата» з Півночі. П’ята колона Росії давить не тільки на українців, але й інші народи нашої держави. Політики від партії регіонів уже навіть культивують такий термін як «рускоязичноє насілєніє». Тобто не українець, не росіянин, болгарин, поляк, єврей, угорець, гагауз, а «рускоязичний» громадянин держави. Це справді свідомий політичний проект для нівелювання національних традицій, знищення світоглядного, морального одвічного укладу існування кожного окремого народу. І в першу чергу титульної нації – українців.

Справді, повернення графи про національну приналежність громадянина в Україні може стати тою формалізацією початку політичної дискусії з «рускоязичнимі» стосовно їх ну дуже вже суттєвого перебільшення про неможливість домінування української культури у своєму рідному середовищі. Зрештою, як і культур інших народів, що живуть в Україні з часів набагато давніших, ніж носії «вєлікава і магучєва».

P.S. То як в тому анекдоті:
– Мойша, Мойша, ві знаїтє, кто по національності Іванов?
– Да нє можєт етава бить?!
– А такі да!