Сила і стабільність будь-якої держави залежить від багатьох факторів: чесності влади, економічної незалежності, духовної потуги, що ґрунтується на національній традиції, сильного війська, заможності громадян.

Держава буде потугою, коли громадяни відчувають спокій і комфорт в особистому житті та житті своїх рідних, друзів. Часто збудником неспокою є криміналітет, який живе своїми поняттями, а не законами суспільними. Для убезпечення громади від злочинців є міліція, прокуратура, суди. Разом з ними СБУ та різні спецпідрозділи.

Силові служби України останнім часом досить «тяжко» дають раду із бандюками, під прес правосуддя потрапляють люди, чия вина у злочинах доводиться якось підозріло швидко та непрозоро. Показовими у цьому плані є резонанси 2012 року із терактами у Дніпропетровську та «караванським стрільцем». Нашумілою є також справа із родиною Павлюченків, засуджених за вбивство київського судді.

Ставати на чийсь бік у даній белетристичній публіцистиці важко. Адже користуючись найрізноманітнішими повідомленнями засобів масової інформації ми знайомимося із кардинально протилежними думками-версіями, що вказують то на користь слідства, то на невинність засуджених.

Упередженим бути завжди простіше. Адже упередженість керується емоціями, а не здоровим глуздом. Тому метою слідчих органів, найперше, є довести вину злочинця так, щоб суспільна думка не ставила під сумнів фаховість системи слідства і судочинства.

Коли ж виникають версії про упередженість каральних органів заради просто звітності та покращення статистичних показників своєї діяльності, у громадян держави виникає недовіра до правоохоронців. Коли ж «ментовська статистика» бере гору над здоровим глуздом і правом, переходить у систему, тоді люди починають чинити опір. Добре, якщо цей опір суспільно нормований – у вигляді демонстрацій, акцій протесту під судами тощо.

Коли починається незаконна (а часто просто кримінальна) агресія, то закони держави вже безсилі. Тоді біда.

Коли в День працівника прокуратури 1-го грудні на Закарпатті прокурору спалили новенького джипа, для більшості громадян це була подія, що викликала тільки оскал-посмішку із думкою: «Так йому і треба». Злочин, який суспільство не засуджує є показником серйозної громадянської хвороби.

Те, що сталося в Харкові нормальний людський розум сприйняти не може. 15 грудня у День працівника суду у власному помешканні знайдено вбитими суддю, його дружину, сина і невістку. Усі вбиті обезголовлені. Відрізаних голів на місці злочину немає.

Це злочин. Ті (або той), хто це зробив має хвору психіку або почуття нездоланної ненависті через можливу образу. Вбивство показове. Це виклик не тільки правоохоронцям. Це пересторога для всього суспільства.

Загиблих шкода. Питання в іншому: кого покарають і чи справедливо?…

Автор статті: zars.