Державною мовою в Україні є українська. Десятки інших національностей нашої держави мають свої мови, дотримуються притаманних їм звичаїв і традицій. За всю історію співжиття українців з іншими народами ніколи не було кривавих міжнаціональних конфліктів. Навіть війни чи повстання, що відбувались на території українських земель носили політичний, а не етнічний характер.

Світова історія, також, не знає жодного прикладу завоювань українцями чужих територій. Ми ніколи не воювали як загарбники із жодним народом-сусідом. Проти нас агресії були, це правда.

Те, що зараз політики від влади намагаються протиставити домінуючу українську націю іншим національним меншинам нашої держави є лише бажанням, використовуючи принцип «поділяй і владарюй», втриматися при владі.

Нещодавно, на засіданні Кабінету міністрів України під головуванням АзАрова було прийнято постанову “Про внесення зміни до пункту 17 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів”. Суть документу полягає у тому, що виробники товарів поруч з текстом, викладеним державною мовою, можуть розміщуватися його переклад іншими мовами. При чому виробникам надано право самим вирішувати – розміщувати поруч з текстом державною мовою переклад чи ні.”

Хтось там із регіоналів зразу ж заявив, що таке рішення є черговим успіхом влади у встановленні національної справедливості. Звичайно, що нічого поганого у багатомовності інформації на товарі немає. Державна мова збережена, а кримський татарин чи поляк з гагаузом має повне право читати товарну інформацію на рідній мові.

Але наші чинуші настільки зациклені виключно на російськомовності, що в інтерв’ю згадують тільки російську і в черговий раз наголошують на правах тільки однієї нацменшини України. Це вже якась параноя. Навіть нормальне демократичне рішення вони змогли прокоментувати знову в антиукраїнському дусі.

У цьому контексті хочеться згадати одну історичну подію періоду Другої світової війни. Організація Українських Націоналістів у липні 1943 року провела Третій надзвичайний збір (у сучасному розумінні – з’їзд партії), де прийняла відозву до усіх народів України та урядів демократичних країн. Цей документ був оприлюднений для світової громадськості і в ньому, зокрема йшлося про таке:

«ОУН визнає право кожного народу на творення своєї держави, рівність усіх громадян України незалежно від національної приналежності, свобода слова, друку, совісті й світогляду…»

Виходить, що уряд АзІрова нічим не гірший у національному питанні від українських націоналістів. Що Закон «Про засади мовної політики» Каліснічєнка-Ківалава, що постанова про маркування товарів є демократичними і повністю вписуються в ідеологію українського націоналізму.

Парадокси сучасності та історії. Враховуючи навіть ці факти наша націоналістична «Свобода» має негайно прийняти до своїх лав діючого прєм’єра під українським псевдо (як цього вимагає упівська традиція) – АзарІв. І буде в Україні ще один борець за національну справедливість та Українську державність.

Автор статті: zars.