Кожна державна влада повинна проводити політику захисту своїх громадян у всіх сферах життя: від повної реалізації політичних прав до порятунку життя і здоров’я. Кожна держава для того й існує, щоб люди відчували себе захищеними у кордонах рідної країни і за її межами.

Коли постає нештатна проблема у громадянина чи групи людей (етнічної, соціальної, політичної…) держслужби різних рівнів мали б зробити все для допомоги. Бо для чого тоді платити податки і «утримувати» державу?

Є країни, де громадяни справді гордяться своєю політичною приналежністю і можуть розраховувати на допомогу – від лікарів до дипломатів. Нажаль, не можемо так говорити про рідну «неньку-Україну». Причин і конкретних прикладів відстороненості держави від людини у нас безліч. Така ситуація погіршується з кожним роком і дійшла крайньої межі.

Українські громадяни втратили остаточно віру у свою державу і просто тікають за кордон. Ті, які залишилися мають надію, що це ненадовго – перебування у кордонах України.

Соціологічні дослідження останніх років демонструють просто катастрофічну тенденцію «нелюбові» українців до України.

У 2010 році, коли ми ще несповна відчули правління регіоналів, міжнародною компанією Gallup було проведено опитування громадян пострадянських країн на предмет їх бажання виїхати за кордон. В Україні 21% людей в цей період готові були покинути батьківщину. Це була третя позиція після Вірменії (40%) та Молдови (32%).

За три роки правління бєло-галубих люди зневірилися повністю. Українська соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила опитування українських громадян, що були проведено у березні 2013 року. За даними цього моніторингу 43% наших громадян хотіли б особисто жити в Європі; 30% хотіли б особисто жити в Росії; 21% хотіли б особисто жити в Білорусі.

Отримані дані жахливі. Прості математичні розрахунки показують, що 94% (!!!) українців готові при будь-якій першій-ліпшій можливості покинути рідні землі і шукати кращої долі за межами політичних кордонів України. Звичайно, що можна себе тішити поняттям «соціологічної похибки», але навіть 2-3% не рятують загальної тенденції зневіри у владі.

Так соціологія перекреслює усі намагання політиків нас у чомусь переконати. Людей усе дістало. А бажання покинути батьківщину є яскравим прикладом втрати такого споконвічно притаманного нам поняття як «патріотизм».

Це страшно… Невже горде «Слава Україні!» залишиться лише вигуком небагатьох і відійде в історію?…