Як сказав мені сьогодні зранку колега по роботі, цитую: «І довго, Воробус, ти ще будеш писати про свою подорож на Буковель?».

Як ви думаєте що я відповів? Звісно, що відповідь була ствердна, адже вражень є багато, то чому б ними не поділитися.

Про що будемо говорити у сьогоднішній статті? Про траси, організаційні моменти вже були, настав час розповісти про саме катання, а саме що сподобалося, а що ні.

Отже, як відомо, наш автобус привіз групу зі Львова до підйомника №2. Звідти можна поїхати куди хочеш, єдине що треба – це знати місцевість.

Прокат лиж, купівля абонемента і Воробус вже на лижах. Перше куди я виїхав, так це на трасу №7. Смішно мені стало, бо це дійсно гірка для дітей і кататися тут мені було би не цікаво.

Тому, швидко її покинув і за допомогою підйомника №2 піднявся наверх. Звідти є три варіанти куди поїхати:

1- спуститися тією ж другою трасою;
2- поїхати на траси №1
3- поїхати на траси №5, які згодом вас заведуть на інші цікаві гірки.

Спершу Воробус випробував так звану навчальну трасу №2. Не знаю хто там каже, що вона навчальна, але явно дебютантам там буде не легко. Звісно, що для вашого автора проїхати цю трасу було просто, але мені вона сподобалася. Є де розігнатися, горбів нема і гарно виїздиш на підйомник №2.

Потім знову ж таки підйом і вже спустився трасою №1. Чесно скажу, вона мені не дуже сподобалася. Простенькі спуски, мало людей, єдиний плюс тут – горби. Кілька разів Воробус файно стрибнув.

Що ж, тренування завершилося, настав час поїхати вашому автору в хащі, а саме так називають траси, які знаходяться в іншому кінці курорту.

Підйом на витягу №2, спуск і я вже біля 5 траси. Отут вже починається найцікавіше. До речі, скажу, що траси на Буковелі позначені в три кольори: червоний, синій та чорний.

Дивно мені було, що на чорних трасах мало народу. Так, вони складні, але для Воробуса вони видалися якимись легкими. Ну, не скажеш, що так швидко з них спускаєшся, але весело.

Хоча, не сперечаюся, коли вивчав траси, то їхав переважно по червоних.

Що сподобалося в подальшому, так це траса №5 і №12. Там я дійсно отримав масу задоволення. На 12 був прикол, коли спускався був дуже рясний туман і видимість була нульова.

Саме в таких умовах лижники дійсно стають досвідченішими, бо ніколи не знаєш, а що ж чи хто тебе чекає збоку.

Далі Воробус спускався по трасах №16 і №11. І саме першу трасу я би назвав найулюбленішою в минулий суботній день.

Чому? Хороша траса, гарний спуск і не один і не багато народу на підйомнику. Тут люди їдуть переважно кругом по червоній трасі, але це не надто серйозно. Так можна поїхати з дівчиною і розповідати їй про своє кохання. 😀

Шкодую лише одне, що не побував на трасах №13 і №14, але цього я мабуть не зробив тому, що боявся заблукати. Все-таки, Воробус не сам приїхав на курорт і хотілося покататися зі всіма.

Але, нічого, наступного разу буду досліджувати і ці траси.

Загалом кататися на Буковелі Воробусу було дуже легко, бо траси рівні, нема як таких горбів і якщо маєш техніку, то проблем нема.

А вам, читачі блогу, які траси на Буковелі подобаються найбільше?

Автор статті: Vorobus.