Продовжуємо розмову про львівський етно-гурт «Коралі».

Власне, етно-гурт у цілому – це не тільки виступи та інтерпретація пісень, але й спільна ідея, та один з найцікавіших атрибутів – вбрання. Погодьтеся, адже коли артист виходить на сцену, в першу чергу, що цікавить глядача – сприйняти його візуально. Для того, щоб одяг пасував стилю, якого дотримується гурт, потрібно добре підготуватись до виступу і продумати кожну деталь.

В нас час існують етно-гурти, які поєднують автентичні народні строї із сучасними елементами, також цікавими є нові інтерпретації самого етно-стилю із вкрапленнями язичницьких символів та сучасних авангардних деталей. Рідше зустрічаємо власне автентичний стрій, адже із часом мода на щось довговічне зникає.

Та, як ви вже здогадалися,в учасників гурту “Коралі” виникла ідея із власне автентичним вбранням різних українських земель. Пані Галина зазвичай вбирається у подільський чи львівський строї, пані Лариса зберігає бабусину сорочку з Полтавщини, а отже часто одягає її на виступи. У пані Людмили стрій з Рівненщини. Так історично склалося, що стиль виконання поліських пісень напрочуд стрімко відрізняється від галицького. Хоча, як вам добре відомо, ці дві області – Львівська та Рівненська знаходяться зовсім поруч, проте тематика та стиль їх виконання має свої особливості. Наприклад, знамените “поліське багатоголосся” в звичайних піснях у автентичному виконанні можна поставити на противагу галицькому одноголоссю – ладканню, що притаманне весільній обрядовості.

Оскільки пані Людмила зацікавилась особливостями поліського регіону, то постійно слухала радіо-конкурс “Золоті ключі”, де транслювали “хор ланок”, і всі члени сім’ї, тільки-но чули позивні цієї передачі, кликали дівчину слухати. Людмила бігла до приймача з папірцем і ручкою, швидко записувала текст, запам’ятовувала мелодію. Згодом за домашньою працею заспівувала пісню, брати й сестри із радістю допомагали їй, відтак усі гуртом співали, а отже і запам’ятовували нову пісню. Проте пані Люда в той час не думала, що почне співати професійно. Приїжджала до села з диктофоном, збирала бабусь-сусідок біля кооперації (так звався магазин), і просила заспівати.

Зараз офіційно цю поїздку можна назвати фольклорною експедицією, проте дівчина не знала, що це згодом допоможе їй глибше пізнати український етнос. Її талант до пісні відкрив театральний критик. Якось на дні народження в одного актора пані Зборовська виконала пісню на весь голос так, як співали її тітки Варка та Ганна. Друзі здивувалися і запевнили жінку, що їй потрібно виступати з таким чудовим голосом.

У 2001-му Людмила, тоді вже акторка Львівського театру ляльок, приїхала до Києва, розшукала Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”, що досліджує і традиційне мистецтво України, і ще більше захопилася ідеєю відтворити манери співу різних етнічних земель і познайомити з ними своїх земляків.

Значна частина репертуару гурту “Коралі” взята з експедиційних матеріалів Лариси і Галини, із записів Людмили Зборовської, частина — із фондів Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка та із записів”Музею Івана Гончара”. У знаної фольклористки Ганни Коропніченко співачки попросили дозволу виконувати пісні, записані нею на Київщині та видані на диску.

Автор статті: Anna Folk.