Зважаючи на останні події у авторів “Воробусу” все частіше зникає натхнення. І не хочеться писати, інформувати про ті чи інші культурні події, бо ж Україні переживає не найкращі часи. Проте треба трішки піднімати українцям настрій.

Отже, моя сьогоднішня стаття стосується музики. А саме напряму, що сформувався у 50х-60х рр. ХХ століття – мінімалізму. Також він носить ім’я “minimal art”, використовується стосовно архітектури, скульптури і музики зокрема.

Приміром, заходите ви до кімнати, а вона обставлена мінімально – себто вишукано, дорого, красиво, проте вам не хочеться нічого додати до інтер’єру, бо ж усе вже присутнє, все на своїх місцях, немає монументалізму, гігантоманії і тим паче, купа всього наставленого, оцей стиль і носить назву мінімалізм. А про те, що я люблю мінімалізм, можете почитати у моїй книзі.

Щось я розбалакалася, отож намагатимусь до вас донести музичне значення цього стилю. А поза тим музиканти, митці, композитори 50-х років минулого століття були незадоволені картиною нових авангардистських течій, що панували тоді в музичному світі. Вони втомилися від винайдення нових стилів, і разом із художниками бунтували проти переускладненості мистецтва. І от різким кроком повернення до простоти став саме цей стиль – minimal art.

Мінімалізм – це творча концепція, яка базується на ідеї тотального спрощення і самообмеження, ефект зосереджується на одній думці, одній звуковій моделі.

Репетитивність дозволяє моделювати музичний простір шляхом повторення. Часто для характеристики цього стилю використовуються поняття pattern`у. Це – фрагмент, позбавлений відчуття завершеності.

Вся система очікування на розвиток музичного сюжету у цій музиці – відсутня. Приміром, слухаєте ви Бетовена (так, саме Бетовена чи Бетговена – це нове правило вимови і правопису прізвища цього композитора) чи Моцарта – і вам спадає на думку, що ось тут музика досягне апогею, себто кульмінації, а тут – композитор вдасться до інших методів і завершить твір.

У музиці мінімалізму такого поняття просто не може бути, адже якась медитативна природа самого цього мистецтва присутня в більшості звукових потоків.

Представниками такого музичного напрямку є Тері Райлі, Стів Райх, Філіп Гляс і частково Джон Кейдж.

Послухайте, наприклад, “Метаморфози” Гляса під час якоїсь складної розумової роботи: розрахунків, обчислень, написання комп’ютерних програм – вам сподобається, адже цю музику, як популярну чи рок музику – не треба пропускати через себе.

У ній майже відсутній текст, а отже, ви спокійно займатиметесь якоюсь важливою справою, а музика вам не заважатиме, навпаки, наштовхне на думки. Це таке поняття, як “музичні шпалери”.

(продовження у наступній статті)

Автор статті: Anna Folk.