Літо – пора активного відпочинку, тому ваш автор не гає часу й багато подорожує, переважно Карпатами.
Цих вихідних, зокрема, Воробус і компанія вирішили здійснити похід на гору Парашка, що розташована неподалік міста Сколе.
Бував там до минулих вихідних чотири рази – це точно, але і 5-й раз піти також погодився.
Чому так?
Ну, по-перше, зібралася хороша компанія (вперше з Воробусом у похід пішла – Ольга Врублевська), а також ПВС і ще кілька людей (загалом шестеро).
Я навіть назвав цю подорож виїзним зібрання блогерів.
По-друге, на гору Парашку йти простенько, з доїздом теж проблем нема.
Можна їхати «мукачівкою» або ж автобусом. До речі, казали колись, що «бумеру» дали товчі. Так от, він знову на маршрутці. В Сколе я його бачив і навіть вдалося перекинутися кількома словами.
Чого б не сходити в гори?
Розпочну свою розповідь з організаційних моментів. Моя порада нашим читачам – якщо їдете потягом Львів-Мукачево на вихідних, то купляти квитки наперед треба обов’язково. Бачили б ви зранку яка була черга до кас.
Навіть потяг відправився з 10-ти хвилинним запізненням, бо туристи ніяк не могли погрузитися у вагони. 😀
Якщо хочете, як і ми, купляти продукти у сколівському супермаркеті «Рукавичка», то знайте, що алкоголь там, як і у Львові до 10 години ранку ніхто не продасть.
Та і шашлик там виносять ближче до десятої.
Прийшлося вашому автору та компанії зробити незаплановану зупинку щоб зачекати якраз 10 години. Хоча, з іншого боку, ця зупинка допомогла групі легенько поснідати.
Зробили ми це діло також в дуже цікавому місці – на схилі під кутом 45 градусів. Щось я полюбив цю висоту.
Ну, все зібралися й почали нашу подорож на гору. Йшли ми у невисокому темпі. А куди поспішати? Досить часто ми робили зупинки, але це і не дивно. З нами ж йшли дівчата, яких треба любити і поважати.
Що цікаво, в деяких місцях під ногами траплялися калюжі. Виходить дощ тут останнім часом падає і то часто.
По дорозі ми зустріли двох хлопців з Нового Роздолу, які згодом складуть нам компанію у поході.
Першою нашою серйозною зупинкою мало стати джерело, на яке треба йти близько години від початку маршруту.
Прийшли..
І тут я зрозумів, що деколи треба економити ресурси. Справа у тому, що перед походом я багатьом людям казав щоб не брали з собою багато води, бо буде джерело і ми саме там наберемо води.
А як виявиться згодом, води то там було малувато і то її хтось так збаламутив, що пити її було неможливо. А колись тут ще й спеціальне горнятко було.
Тому, хто буде йти на гору Парашку скажу, що води з собою беріть побільше, щоб не було таких казусів як з нами.
По дорозі, на відміну від тієї ж Аршиці, ми зустрічали людей. Хтось йшов голяком туди і назад, а хтось, як і ми, прямував на вершину з рюкзаками.
Ще якихось пів години і ми вийшли на хребет.
Там вже стало дихати значно легше та й мої колеги поступово забули за втому й почали милуватися красою наших Карпат.
Далі буде…
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар